Александр Афанасьев - Народные русские сказки. Том 1

Як була собі лисичка, да й пішла раз до однії баби добувать огню; ввійшла́ у хату да й каже: «Добрий день тобі, бабусю! Дай мені огня». А баба тільки що вийняла із печі пирожок із маком, солодкий, да й положила, щоб він прохолов[24]; а лисичка се і підгледала, да тілько що баба нахилилась[25] у піч, щоб достать огня, то лисичка зараз ухватила пирожок да і драла[26] з хати, да, біжучи, весь мак із його виїла, а туда сміття наклала.

Прибігла на поле, аж там пасуть хлопці бичків. Вона і каже їм: «Ей, хлопці! Проміняйте мені бичка-третячка[27] за маковий пирожок». Тії согласились; так вона їм гово́рить: «Смотріть же, ви не їжте зараз сього пирожка, а тоді уже розломите, як я заведу бичка за могилку; а то ви його ні за що не розломите». Бачите вже – лисичка таки собі була розумна, що хоть кого да обманить. Тії хлопці так і зробили, а лисичка як зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла у ліс да і зробила[28] собі санки да й їде.

Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» – «Здоров, вовчику-братику!» – «Де[29] се ти узяла собі і бичка і санки?» – «Е! Зробила». – «Підвези ж і мене». – «Е, вовчику! Не можна». – «Мені хоть одну ніжку». – «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». – «Ні, сестричко, не бійся!» – да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». – «Ні, лисичко! Се у мене був орішо́к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче[30] тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко![31] Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». – «Ні, лисичко, се я орішо́к розкусив». – «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». – «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.

Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо![32] Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась. «Ти, – гово́рить, – не казав, видно, так, як я тобі веліла!» – «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». – «Да чомусь[33] не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», – да і пішла у ліс.

А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в середині, а напускав туда горобців[34] да ще соломою заткнув, поставив бичка, а сам і втік[35]. Аж лисичка прихо́дить, зробила санки да й сіла і стала поганять: «Гей, бичок-третячок!» Тілько він не везе. От вона встала, щоб поправить: може, що не так запряжено; да, не хотячи, одоткнула солому, а оттуда так і сипнули горобці летіти. Вона уже тоді побачила, що бичок неживий; покинула його да й пішла.

Легла на дорозі, аж дивиться – їде мужик з рибою; вона і притворилась, що здохла. От мужик і говорить: «Во́зьму я оцю[36] лисицю, обдеру да хоть шапку собі зошью». Узяв да і положив ззаді у воза. Вона замітила, що мужик не смотрить, стала ногами викидувать рибу з воза, а когда побачила, що навикидала уже багато, тоди потихесеньку і сама злізла; сіла біля[37] риби да і їсть собі, – коли біжить оп’ять той самий вовчик.

Побачивши, що вона їсть рибу, прибіг до їй да й каже: «Здорово була, лисичко-сестричко! Де се ти набрала стільки риби?» Вона каже: «Наловила, вовчику-братику!» А собі на думці: «Подожди, і я зроблю з тобою таку штуку, як і ти зо мною». – «Як же ти ловила?» – «Так, вовчику, уложила хвостик в ополонку[38], вожу тихенько да й кажу; ловися, рибка, мала і велика! Коли хочеш, то і ти піди, налови собі». Він побіг да зробив так, як казала лисичка. А лисичка стала за деревом да й дивиться; коли у вовчика зовсім хвостик примерз, вона тоді побігла в село да й кричить: «Ідіть, люди, вбивайте вовка!» Люди набігли з кольями да і убили його.

Однажды лиса украла лошадь с полной сбруей с телегою и давай разъезжать по́ лесу. Попадается ей навстречу медведь. «Лисонька, посади меня», – говорит медведь. «Садись, сиволапый черт!» Медведь сел. Поехали; попадается им волк. «Лисонька, посади меня», – говорит волк. «Садись, серый вор!» После того попадается навстречу косой заяц. «Лисонька, посади меня», – говорит он. «Садись, косой!» Вот и поехали вчетвером и запели песни.

Вдруг переломилась у них оглобля. Лисица говорит медведю: «Ступай ты, Мишенька, принеси оглоблю». Медведь пошел по́ лесу, только лес трещит; перевалял пропасть дерев, наконец выбрал самое большое, толстое дерево и принес лисе. «Не годится это на оглоблю, сиволапый ты Мишка! Ступай ты, серый волк!» – говорит лисица. Волк пошел и принес также целое дерево, но поменьше. «И это не годится, – говорит лиса, – поди принеси ты, косой заяц!» Заяц пошел и принес пруточек. «Все вы ничего не смыслите! Пойду уж сама», – говорит лисица.

Пока она ходила, медведь с волком и съели лошадь, а в шкуру лошадиную набили моху и опять запрягли как бы живую лошадь. Лисица выбрала славную оглобельку; приходит к телеге, а уж на ней нет ни медведя, ни волка, ни зайца. Она переменила оглобельку и начала погонять лошадь, а та ни с места. Стала ее дергать вожжами и бить палкою, лошадь и свалилась. Слезла лиса с телеги, посмотрела на лошадь и увидала, что она набита мохом, а мясо все съедено; поплакала-поплакала и опять стала ходить по́ лесу пешком.

Повадилась лиса таскать из садков рыбу. Мужики догадались и решили изловить вора, а лиса, как сметливая баба, накравши в последний раз рыбки, пошла гулять по́ лесу. Попадается ей навстречу серый волк. «Что ты ешь, лисонька?» – спрашивает волк. «Рыбку, куманек». – «Да где же ты ее берешь?» – «Да сама ловлю». – «Да как же ты ее ловишь?

Научи-ка меня!» – «Изволь, куманек! Возьми ведро, привяжи к хвосту, да и опусти в прорубь: рыба и найдет к тебе сама в ведро; только ты часа два посиди у проруби!» Волк так и сделал; но только часа через два хвост-то у него примерз к проруби, так что он, как ни старался, – оторвать его не мог. Поутру пришли мужики и убили его.

Пришла лиса к медведю в берлогу и выпросилась перезимовать у него. На зиму запаслась она цыплятами, положила их под себя и ела понемножку. Медведь однажды и спрашивает: «Что ты, кумушка, ешь?» – «Да что, куманек, изо лба кишочки таскаю да и кушаю». – «И сладко?» – спрашивает медведь. «Сладко, куманек». – «Дай-ка попробовать!» Она ему дала немного курятинки. Облакомился Мишка и ну тискать себе изо лба кишочки, до тех пор надрывался, пока не околел. А лисица этому и рада. Ей и пищи на целый год, и мягкая постель, и теплая конура.

Шла лиса по дорожке и нашла ла́поток, пришла к мужику и просится: «Хозяин, пусти меня ночевать». Он говорит: «Некуда, лисонька! Тесно!» – «Да много ли нужно мне места! Я сама на лавку, а хвост под лавку». Пустили ее ночевать; она и говорит: «Положите мой ла́поток к вашим курочкам». Положили, а лисонька ночью встала и забросила свой лапоть. Поутру встают, она и спрашивает свой лапоть, а хозяева говорят: «Лисонька, ведь он пропал!» – «Ну, отдайте мне за него курочку».

Взяла курочку, приходит в другой дом и просит, чтоб ее курочку посадили к хозяйским гуськам. Ночью лиса припрятала курочку и получила за нее утром гуська. Приходит в новый дом, просится ночевать и говорит, чтоб ее гуська посадили к барашкам; опять схитрила, взяла за гуська барашка и пошла еще в один дом. Осталась ночевать и просит посадить ее барашка к хозяйским бычкам. Ночью лисонька украла и барашка, а поутру требует, чтобы за него отдали ей бычка.

Всех – и курочку, и гуська, и барашка, и бычка – она передушила, мясо припрятала, а шкуру бычка набила соломой и поставила на дороге. Идет медведь с волком, а лиса говорит: «Подите, украдьте сани да поедемте кататься». Вот они украли и сани и хомут, впрягли бычка, сели все в сани; лиса стала править и кричит: «Шню, шню, бычок, соломенный бочок! Сани чужие, хомут не свой, погоняй – не стой!» Бычок нейдет. Она выпрыгнула из саней и закричала: «Оставайтесь, дураки!», а сама ушла. Медведь с волком обрадовались добыче и ну рвать бычка; рвали-рвали, видят, что одна шкура да солома, покачали головами и разошлись по домам.

Жили-были кум с кумой – волк с лисой. Была у них кадочка медку. А лисица любит сладенькое; лежит кума с кумом в избушке да украдкою постукивает хвостиком. «Кума, кума, – говорит волк, – кто-то стучит». – «А, знать, меня на повой[1] зовут!» – бормочет лиса. «Так поди сходи», – говорит волк. Вот кума из избы да прямехонько к меду, нализалась и вернулась назад. «Что бог дал?» – спрашивает волк. «Початочек», – отвечает лисица.