Василий Бережной - Архiтектурна фантазiя (на украинском языке)

- Не будь упертюхом. Ми ж домовились: ти - Адам. Потiм я розповiм цю красиву легенду, а зараз скажу тiльки, що Адам i Єва - двоє, пара... Докумекав?

Вирвала двi стеблинки:

- Оце пара. Адам i Єва.

Хлопець засмiявся:

- Двоє, пара! Двоє, пара!

- А тепер кажи свою казку.

Те, що розповiв, затинаючись, з трудом добираючи слова, Тао, справдi скидалося на казку. Нiбито багато тисяч рокiв тому могутня земна держава Атлантида послала в космос велику експедицiю, i, доки та експедицiя заглиблювалася у мiжзоряний простiр, на самiй Землi сталися катастрофiчнi подiї, мабуть, ядерна вiйна дощенту спустошила планету, знищила цивiлiзацiю. Загинула й сама Атлантида. Можливо, ця звiстка, а може, неполадки корабля змусили жменьку людей назавжди осiсти на планетi, яку вони назвали Фiлiєю. Та мрiя про свою праматiр-Землю нiколи не полишала їх i їхнiх нащадкiв. Один генiальний винахiдник, його далекий пращур Туо, сконструював апарат, на якому дiстався на Землю, але його переслiдували, наледве вирвався. Правда, за тяжкi поневiряння доля наприкiнцi ощасливила його: на Фiлiю Туо повернувся з коханою молодою Матiр'ю...

- А тепер ось i я маю премiю! - закiнчив свою розповiдь Тао i заглянув Євi в обличчя. - Так, юна Мати?

Єва загадково посмiхнулася:

- А може, навпаки...

Вiн спочатку не зрозумiв, та коли Єва пояснила, заплескав у долонi:

- Так, добре, я - премiя! Полетимо на Фiлiю...

Вона схилила голову, зиркнула спiдлоба:

- А може, навпаки...

- Знову навпаки?!

- Вiднинi все буде навпаки.

Ледь помiтна торжествуюча посмiшка торкнула їй губи, i коли б Тао знав земне малярство, то одразу впiзнав би усмiшку Джоконди,- оту саму, що назавжди захопила мистецтвознавцiв. Це саме сталося i з нашим прибульцем: та цнотлива, майже невловна усмiшка в одну мить наблизила хлопця до цiєї примхливої дiвчини, розкривши перед ним її єство. Цi двоє ще не сказали про своє почуття жодного слова, а воно вже пройняло їх, з'єднало, наповнило їм душi терпкою радiстю буття. Тао вiдчув себе на вершинi щастя. Розбурхана уява вже малювала картини завтрашньою дня. Ось вони вдвох причалюють до космiчного корабля. Розчулена Мати обнiмає їх, благословляє i тут же наказує Стерничому спрямувати корабель до Фiлiї. Ну, а там... Свято, суцiльне торжество! "На ловця i звiр бiжить... - думала Єва. - Вiн цiлком пiдходить на роль Адама - гарний, лагiдний. I як це добре, що в них там... слухаються жiнок!"

Мiсяць пiдбився досить високо, помiтно зменшився, багрянцю на ньому вже не було, надщерблений диск сяяв срiблом, а вони все сидiли, перемовляючись зовсiм не про те, про що думали, що звичайно буває помiж закоханими. Потiм Єва тихо заспiвала якусь давню пiсеньку. Слова були майже незрозумiлi для Тао, але голос, мотив проймали душу.

Вiд мого коха-а-ння

Не пi-i-деш нiку-у-ди.

Як посiю спiва-а-ночку,

Може, пiсня бу-у-де...

"Та що це зi мною? - стрепенувся хлопець. - На кораблi, певне, тривога, а я тут... Навiювання, як при вивченнi мови? Це виключено. Раз я про це подумав... Та й взагалi, сприйняття реальностi не порушене, мої дiї логiчнi, за винятком лише оцiєї... пасивностi".

Наважився торкнутись Євиного плеча:

- Мiй обов'язок - повiдомляти па орбiту. Передавач юна Мати...

Дiвчина пiдвела голову, наче прокинулась зi сну:

- Пошкодила, розбила, розтрощила, так?

- Так.

- Я ж не знала, з ким ти пiдтримуєш зв'язок.

- Тепер ходiмо до "Птицi". На орбiтi... вони...

- Турбуються, тривожаться, хвилюються.

- Так.

- Ти казав, Адаме, що на кораблi - Мати. Це твоя рiдна?

- Нi, ми всi називаємо - Мати. Вона... дає накази.

- Командує кораблем? Як скаже, так i робите?

- Так.

- Завжди?

- Так. Слово Матерi... сказать...

- Розумiю.

Єва замислилась, спохмурнiла. Як реагуватиме їхня Старша Мати, дiзнавшись про неї? I як поведеться Адам?

Дiвчину турбувала непевнiсть ситуацiї; увесь час, поки вони йшли нiчним садом, через гайки i росянi луки, розшукуючи "Птицю", тiльки й мiзкувала про це. "Старша Мати... Старша Мати... Цiкаво, яка вона собою? Що видатний розум - це безсумнiвно, iнакше їй не доручили б очолити космiчну експедицiю, а от... Певне, стара дiва..." На цю думку Єва усмiхнулась кривою усмiшкою. Ну що, справдi, їй до тiєї старої? Вiдправляться до своєї Фiлiї - ну й що ж? Враз Євi защемiло серце. Нi-нi, Адама вона не вiддасть!

Якось одразу висвiтлилось у душi: це ж той, на кого вона чекала усi свої шiстнадцять лiт, i ось їхнi життєвi лiнiї зiйшлися... Яка була самотнiсть досi! А тепер... Втратити його - пропаще життя. Але чого це вона так хвилюється? Ось зараз усе й вирiшиться, як тiльки вони дiйдуть до тiєї "Птицi", i буде саме так, як їй запраглося...

Стерничий переживав тяжкi години. Одно те, що його формула кривизни простору нагадувала дiряву сiтку, в якiй не можна було утримати реальний простiр, i з гiркотою доводилось визнавати, що всi цi хитросплетiння означають абстракцiю, тiнь. А друге - Тао. Чому не подає про себе жодної звiстки? Що з ним сталося? Сигнали маяка, встановленого на "Птицi", реєструються, а вiд нього ще не одержано нiякої iнформацiї. Старша Мати хвилюється, перепитує все частiше, нiби вiн не сповiстив би тiєї ж митi, коли б зв'язок вiдновився. О, знову на екранi її стурбоване обличчя:

- Нема?

- Нема.

Екран тьмянiє, i Стерничий стурбовано пригладжує п'ятiрнею свою рiденьку чуприну. Перебирає в пам'ятi формулу, думає про молодого дослiдника цiєї дивовижної планети, про Старшу Матiр, контролює сузiр'я приладiв i вiдганяє за обрiй пам'ятi спогад про далеку домiвку, який настирливо повертається назад, як хвиля на водi. Але зараз не час для спогадiв, на борту наелектризована тривогою атмосфера. Може, Штучний Розум щось пiдкаже про Тао?

Стерничий швидко складає завдання електронному помiчниковi, закодовує i вводить кiнчик стрiчки з металевим рубчиком у щiлину приймального пристрою. Апарат завуркотiв, нiби зрадiвши поживi, незабаром уся стрiчка зникла в його утробi, а за хвилину на екранi свiтилася вiдповiдь: "Iснує три можливостi: вийшов з ладу передавач, вийшов з ладу космонавт, вийшли з ладу передавач i космонавт. Кожна з цих можливостей має однаковi шанси реалiзуватися".

Невдоволено гмикнувши, Стерничий вимкнув ШаеРа, а тодi пробурчав на нього:

- Телепень...

Коли б ШаеР почув цi комплiменти, вiн, звичайно, визначив би ступiнь нервовостi Стерничого в цiй ситуацiї. Але вiн був вимкнений i не мiг навiть клiпнути своїми скляними очицями. Нервове збудження в Стерничого досягло, мабуть, найвищого рiвня, бо коли спалахнув екран зв'язку, вiн навiть перестав обмiрковувати своє рiвняння. Це ж "Птиця" нарештi обiзвалася!..

Миттю викликав командирську каюту, повiдомив Матерi:

- "Птиця" виходить на зв'язок!

- Увiмкнiть канал загальної комунiкацiї, - стримано сказала Мати, але вухо Стерничого вловило радiснi нотки. - Нехай увесь екiпаж...