Василий Бережной - Пiд крижаним щитом (на украинском языке)

- Пропоную прорiзати в товщi криги тунелi, зали, галереї найрiзноманiтнiшої форми i величини, вiдтворити там найславетнiшi архiтектурнi споруди з давнини й до наших днiв, одне слово, зробити КЕР Континент Екскурсiй i Розваг!

Як тiльки електронний перетворювач почав фiксувати Макодзьобовi думки на екранi, назва теми попливла вгору i зупинилася пiд верхнiм пругом. Там вона й залишалася протягом усього семiнару, а текст виголошених iдей стояв перед очима до чергової пропозицiї. З екрана їх списував так званий Акумулятор iдей, яким користуються вченi з "аналiтичного циклотрона". Списувати було що. Пропозицiї так i сипались:

- Використати як рибний холодильник!

- Переправити кригу на Мiсяць!..

- Перекинути на Марс...

- Залишити статус кво, аби не порушилася бiосфера.

- Рiвень свiтового океану понизився, доцiльно розтопити кригу Антарктиди...

"Розтопити, розтопити..." Тiльки це слово й кидалось у вiчi Никифоровi, тiльки воно, здавалося, й сiкло чорний екран: "Розтопити, розтопити..." I вiн заговорив, дихаючи просто на сiру сiточку свого електронного перетворювача:

- Антарктиду слiд розглядати в комплексi з магнiтним полем Землi. Це поле створюється не вiдомою досi матерiєю, поклади якої втушкованi товщею криги. Точка, де є магнiтний полюс...

На мить вiн кинув погляд на чорний екран. Що таке? Там свiтиться попереднє висловлювання: "...розтопити всю кригу Антарктиди..." В чiм рiч? Його перетворювач зiпсувався? Окинув поглядом колег - сидять, не дивлячись в його бiк, жодна голова не повернута до нього! - i обличчя обдало жаром. Отже, й тут iгнорацiя! Нiхто не хоче його слухати, апарат вiдключено... Авжеж! Никифоровi хотiлося закричати, вигукнути щось лайливе, викинути на цi голови всю свою пекучу образу. Але вiн тiльки стиснув зуби й промовчав. Рука, в якiй тримав трубку перетворювача, шарпнулася сама собою, проводок обiрвався. Кинув трубку пiд ноги i прожогом подався до виходу. Жоден iз його товаришiв не сказав нi слова, наче це був не вiн, а привид, якого нiхто й не бачив. I Микола... Навiть вiн не обiзвався! Ну, гаразд, гаразд, заждiть, ви ще почуєте Никифора Яркового!

Груди розпирало обурення, був такий приголомшений, що замiсть пiднятися до ангара, погнав кабiн}' лiфта вниз i опам'ятався десь на кiлометровiй глибинi. Дiставшись нарештi до свого "Електрона", не знав, куди податися. Все стало йому байдуже. Ввiмкнув апарата, аби вiдiрватися вiд землi. Довго летiв понад хмарами, нарештi побачив лiси, луки i опустився. Кущi були такi густi, що в них сховався його кулястий лiтальний апарат.

Вибрався назовнi i пiшов, набираючи в груди густого повiтря, настояного на травах, на перепрiлому листi, насиченого всiма лiсовими запахами. Легко, гарно. Розкинувши руки, як для обiймiв, упав на землю. Густi стебла пружинили пiд ним, обдавали запашним теплом. I якось одразу полегшало на душi, все, що трапилося досi, вiддалилося, невиразно маячило десь далеко-далеко на обрiї свiдомостi. Ех, як тут добре! Лежати б отак вiчнiсть, слухаючи нечутнi шерхоти трави. Втекти, втекти вiд усiх до Природи! Тут немає нiяких приписiв: живи, не залежний нi вiд чого i нi вiд кого. Хiба вiн не має права вибору? I хто доведе, що це - гiрший варiант?

VII

Клара сiла в геочовник пiд Карпатами. Не зупиняючись i на секунду, виповнений свiтлом цилiндр пiдхопив пасажирiв iз рухомої платформи i помчав на пiвдень. Умостившись на податливому сидiннi, яке одразу набрало форми її тiла, дiвчина торкнула сережку-транзистор, що поблискувала у правому вусi, i почала слухати притишену музику. Клара поклала руки на колiна i заплющила очi. Хотiлося подрiмати. Безглузда Никифорова вихватка зiпсувала їй вiдпочинок, настрiй поганий, навiть до батькiв не, заїхала. Тiльки на роботi можна скинути з серця неприємний вантаж, полегшено зiтхнути. Ото здивуються на Геомагнiтнiй станцiї, що вона так швидко повернулася! Треба було б сповiстити... Чи, може, вийти бiля Стародавнiх Пiрамiд, послухати вечiрнiй концерт? Кажуть, дуже урочисто i вражаюче: Пiрамiда освiтлюється блiдим срiблястим свiтлом, i таємничий голос звучить наче з глибин часу: "Я, Пiрамiда великого фараона Хеопса, чотири тисячi рокiв здiймаюся над Землею..." "Великий..." Ну й смiшнi... Наче розiгрували п'єсу. Але п'єса була жорстока, кривава, чоловiчок утверджував свою "велич" кров'ю iнших людей...

- Вам холодно? - обiзвався молодий сухорлявий чоловiк i сiв поруч. Може, ввiмкнути обiгрiвача?

- Нi, дякую, - скосила на нього очi Клара. Осмикнула на колiнах сукню i склала руки на грудях, явно не бажаючи розмовляти.

- А я подумав... Пробачте, може, ви хочете вiдпочити?

Вiн трохи схилив голову в її бiк, i Клара завважила, що рiдкувате його волосся має зеленавий вiдтiнок, очi спокiйнi, сумирнi, здається, жовтавi, голос якийсь сухий, офiцiйний.

- Та вже перехотiлося, - стримано сказала i з досадою подумала: "Завжди хто-небудь причепиться..."

- Ви вже подорожували цим човником?

- Нi, вперше.

- А далеко?

- Антарктида.

- У справi, звичайно?

- Так, я там працюю.

"Годилося б i його щось спитати, - подумала Клара, - та нащо це менi?"

- А я до Космiчної Пращi... Стартовий острiв. Знаєте, звичайно?

- Чула.

- Хiба не лiтали на Мiсяць?

- Боюсь невагомостi.

- А я звичний до космiчних перельотiв. Брав участь в експедицiї до Урана. Ну, ви ж знаєте, вона закiнчилася не зовсiм вдало... Тепер вирiшив поцiкавитися Землею.

Клара спiвчутливо поглянула на сусiда. Виходить, це один iз тих, що два роки тому повернулися з Урана. Бiльшiсть загинула, так нiчого особливого й не вiдкривши на пустельнiй жорстокiй планетi, а цьому, значить, пощастило...

- Бiльше не хочете на Уран?

- Нова експедицiя готується, але я залишаюся на Землi. Зрештою, я iсторик i археолог.

Помовчали. Потiм супутник iз зеленавим вiдтiнком волосся запропонував:

- Може, подивимось краєвиди?

- З-пiд землi? - здивувалась Клара.

- Так, з-пiд землi. Ось цей об'єктив нам усе покаже... - сказав незнайомець, поставивши на столика чорний ящичок iз золотистою передньою стiнкою. Швидкими пальцями торкнув умикача. - Ось зараз i побачимо, де ми є...

Спочатку золотисте тло екрана прокреслили iскорки, потiм шугонуло полум'я, наче вiд тертя об кам'яну породу, i ось уже човник нiбито вирвався на поверхню землi. Iлюзiя цiлковита! Клара примружила довгi вiї чи то вiд сонячного свiтла, чи вiд задоволення. На екранi, як в iлюмiнаторi, поплив справжнiй, ну справжнiсiнький краєвид. Наче вони летiли понад полями, мало не черкаючись колосся пшеницi. А он зблиснула вода - море чи рiчка? праворуч, на гористому березi, мiсто, велике мiсто в зеленi садiв...

- Iстанбул. Колишнiй Царгород, Вiзантiй.

- Гарний, - сказала Клара, не вiдриваючи погляду вiд екрана.

- О, там досить багатi музеї: Софiйський собор, Голуба мечеть... Он бачите чотири списи? То мiнарети коло Софiї. Все реставровано в первiсному виглядi.