Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Частина 1 ст. 1 визначає, що Кримінальний кодекс (далі — КК) має два основних завдання. Перше — це охорона суспільних відносин від суспільне небезпечних посягань. Об’єктом охорони відповідно до ч. 1 ст. 1 КК виступають права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад України, мир і безпека людства.

3. Специфіка кримінально-правових норм полягає в тому, що вони є нормами-заборонами: під загрозою покарання в них забороняється певна суспільне небезпечна поведінка. Саме цим поруч із завданням охорони суспільних відносин Кримінальний кодекс вирішує й інше завдання — запобігання злочинам, попередження про правові наслідки їх вчинення.

4. Для здійснення цих завдань Кримінальний кодекс відповідно до ч. 2 ст. 1 визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (щодо поняття покарання див. коментар до статей 11 та 50 КК).

У Кримінальному кодексі дано вичерпний перелік злочинів і вичерпний перелік покарань, що є забезпеченням принципу законності у вирішенні питань кримінальної відповідальності та покарання: немає злочину — немає покарання без указання на це в кримінальному законі.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1. Частина 1 ст. 2 визначає, що єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину — це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об’єктивними ознаками складу злочину є об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єктивними — суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняються законом і яким злочином завдається шкода. Перелік цих відносин дано законодавцем у ч. 1 ст. 1 КК.

Об’єктивна сторона — це сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), причинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину. Найважливішою ознакою, без якої не може бути жодного складу злочину, є діяння, виражене в свідомій вольовій поведінці особи — дії або бездіяльності (див. коментар до ст. 11 КК). Щодо наслідків, то вони є обов’язковою ознакою тільки матеріальних складів злочинів (див. коментар до ст. 13 КК).

Способи, знаряддя, обстановка, час, місце й інші, так звані факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, виступають обов’язковими лише в тих випадках, коли вони прямо передбачені в статті Особливої частини. В інших випадках вони впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого і можуть бути враховані як пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини (див. коментар до статей 65-67 КК).

Суб’єкт злочину — це особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична, осудна, досягла певного віку (див. коментар до розділу IV Загальної частини КК).

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка виявляється в певному психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного злочину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті (див. коментар до статей 23-25 КК).

У частині 2 ст. 2 КК закріплено принцип винної відповідальності. Конституція України у ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена в обвинувальному вироку суду.

Саме це і відтворює ч. 2 ст. 2 КК, виключаючи об’єктивне ставлення, тобто відповідальність за спричинені наслідки без наявної вини. Які б тяжкі наслідки не настали від діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла щодо них винно (тобто умисно або необережно), кримінальна відповідальність виключається (щодо понять вини, умислу, необережності див. коментар до статей 23-25 КК).

Розділ II ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України. Він складається з кримінальних законів, які системно розміщені в межах Кодексу і діють з часу набрання чинності Кримінальним кодексом України. Кожен з кримінальних законів містить певні правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як “закон про кримінальну відповідальність” (див., наприклад, назву розділу II Загальної частини, частини 2, 4 та 5 ст. 3, інші статті КК). Поняття “кримінальний закон” і “закон про кримінальну відповідальність” тотожні за своєю сутністю, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики КК України та при його застосуванні. Застосоване в КК поняття “закон про кримінальну відповідальність” є дещо умовним, оскільки на відміну від КК воно не має всіх атрибутів закону як нормативно-правового акта. Закон у буквальному розумінні — це юридичне цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень. Такі атрибути притаманні саме Кримінальному кодексу в цілому.

Отже, закон про кримінальну відповідальність — це письмовий нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить правові приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називається і Кримінальний кодекс України, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми.

2. Згідно з ч. 1 ст. З КК законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юридичну силу. Зі статті 8 Конституції України випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинне засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. З КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

3. Згідно з ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання Кодексом чинності, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК. Їх повне розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до Кримінального кодексу. Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою, що випливає зі ст. 85 Конституції України. Закони про кримінальну відповідальність являють собою одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до Кримінального кодексу, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Кримінальний кодекс України поділяється на Загальну і Особливу частини. У Загальній частині визначені принципи і загальні положення кримінального права, а також його основні-інститути, наприклад; поняття злочину і його види, вина та її форми, співучасть у злочині, повторність, сукупність та рецидив злочинів, покарання та його мета, види покарань та підстави їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що визначають, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосуванні окремих статей Кодексу. Не можна застосувати норму кримінального закону, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.