ваня - Unknown

Нарешті збагнув, що відбулося на потязі. Моя надприродна сила – вбивати безсмертних, як не безглуздо б це прозвучало. У попередніх життях я був одержимий думкою самогубства, тому як і всі вартові, моя здібність мала пояснюватися моєю психічною хворобою, моя здібність – здатність вбити себе! Це означає, що я ладен зробити таке лише за умови, що зможу вбити безсмертного! Ось чому раніше не знав, яку надприродну силу маю і не пригадував свої попередні життя. Я не звичайний безсмертний, моя сила не відповідала сутності і, як то кажуть, програма дала збої. Безсмертний, який здатен вбити собі подібного – абсурд.

На потязі я втратив контроль, через мене постраждали невинні друзі – їх не стало! Террі, котра не мала на меті заподіяти мені шкоди, намагалася допомогти, хоча й у такий дивний спосіб, проте не заподіяла жодного зла, поплатилася за мій гнів. Вона за два місяці мала вийти заміж за Стена, а тепер я все зруйнував, розбив їхню ідилію! «Але чому в останню мить перед смертю вона подякувала мені? За що? За те, що я її вбив? Стен! Він не простить цього! Він знавісніє, знайде мене і буде дубасити ногами, шукатиме у цьому розради! Еллі! Її найкращу подругу вбив її хлопець! І вона цього не пробачить! Відречеться… Назад дорога у вартові назавжди закрита! За одного мого нападу гніву на Землі з семи залишилось вже п’ять вартових. Невідомо, що буде далі!»

-Ми зробили це! – пролунали перші слова Авері після нещодавніх подій.

-Що? – пригніченим голосом поцікавився, навіть не поглянувши на неї, все ще йдучи з опущеними додолу очима.

-Відірвалися! – сказала чорнявка, намагаючись підбадьорити. – Не знаю, як це ти зміг вбити їх після усіх розповідей, що це неможливо, але ми впоралися! Тепер вони нас не переслідуватимуть!

-Ні! – наголосив. – Я все погіршив! Я здатен вбити безсмертного... Тепер Еквідж ніколи від нас не відчепиться…

Я не знав, що робити, куди тікати й де шукати пояснень! Знову опинився на початку своєї історії, коли мене збила машина і не міг пояснити відсутність подряпин на своєму тілі та переломів. Єдине, що спромігся вигадати – все-таки дібратися Адамового маєтку, щоб спитати поради. Я міг покластися лише на нього. Вперше за час безсмертя мені стало страшно. Я мав відправитися до свого вчителя-приятеля за порадою.

«Так! Я врятував сьогодні Авері. Але що буде далі? Престон від свого не відступиться, тепер він ще більше хоче її порішити за будь-яку ціну! Еквідж й мене ладен розідрати на шматки! Його люті, напевно, немає меж…» Я й не здогадувався, що розпочав там на даху потяга. Яку війну я покликав та якими наслідками вона закінчиться. Вже тоді знав, що не зможу повноцінно довіряти нікому. В моїй голові думки вже ніколи не залежали від чуток, вмовлянь, розмов інших. Я почав мислити глибше, самотужки шукаючи відповіді на питання, які зринали, пояснюючи події, що трапилися. Усвідомив, що я – найсильніший з усіх безсмертних, маючи свій новоспечений дар. Мене не переконати, не переманити, не зупинити! «Тож нехай тепер Престон Еквідж стережеться! Я йому більше не коритимусь!»

Кінець першої книги

Зміст

Частина перша. Безсмертні. – 2

Частина друга. Вартові. – 45

Частина третя. Людина. – 95

Надсилайте свої враження від прочитаного на адресу: [email protected] Із задоволенням чекатиму будь-якої критики та зауважень, відповідатиму на ваші запитання.

З повагою, автор.