Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович, Пересичанский Юрий Михайлович . Жанр: Прочее. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале fplib.ru.
Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
Название: Вигнання в рай (СИ)
Дата добавления: 16 сентябрь 2020
Количество просмотров: 235
Читать онлайн

Помощь проекту

Вигнання в рай (СИ) читать книгу онлайн

Вигнання в рай (СИ) - читать бесплатно онлайн , автор Пересичанский Юрий Михайлович

- Ось ╕ мо╖ хороми, - обвела поглядом баба Горпина сво╓ об╕йстя, коли, зак╕нчивши прибирання церкви, п╕двела Серг╕я до сво╓╖ хати, обнесено╖ шиферною загородою. - Та заходь, не б╕йся, - махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через в╕дчинену бабцею хв╕ртку ╕ кинувся з гавкотом до Серг╕я, в╕д чого той мимов╕льно сахнувся, - Кузько у мене добрий песик, в╕н н╕кого не куса╓, в╕н у нас т╕льки гавка╓, чи не так, Кузько? - Кузько у в╕дпов╕дь перестав гавкати ╕ закивав хвостиком.

- Кузько, Кузько, гарний песик,- Серг╕й нахилився ╕ погладив руд╕ кучер╕ песика, що п╕дб╕г ╕ зац╕кавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.

- Собаки в╕дразу гарну людину чують, - задоволено промовила Горпина Степан╕вна. - А Кузько мен╕ ще й церкву охороняти допомага╓, в╕н, як ╕ я, для граб╕жник╕в не надто страшний, але голосочок у нього н╕вроку, як ти сам Серг╕ю, щойно переконався. Кузько як загавка╓, так на все село чути.

- Так, так, голосочок у ц╕╓╖ малеч╕ н╕чого соб╕, - погодився Серг╕й погладжуючи песика, - я , щойно т╕льки почув його гавк╕т у двор╕, як ми п╕д╕йшли, а хв╕ртка була ще зачинена, то подумав, що ви, Горпино Степан╕вно, трима╓те у себе для безпеки якогось сол╕дного собацюгу, а тод╕ дивлюся, виб╕га╓ з двору ця др╕бнота.

- От , от, так ╕ вс╕ думають, коли ще не бачили Кузька, а т╕льки чули його голосочок. Так, звичайно, подумають ╕ злод╕╖, якщо, не дай Боже, вони з"являться б╕ля церкви вноч╕. Це мене, мабуть, Бог нагородив таким песиком - ╖сть небагато, а гавка╓ як здоровенна собацюга, - посм╕хнулася бабця, дивлячись на свого улюбленця.

Об╕йстя у баби Горпини було, хоч ╕ не надто вже розбудоване, але охайне й доладне: сарай на дек╕лька в╕дд╕лень, де рохкала льоха й цокот╕ли кури, льох, невелика, але показна хатина, обкладена цеглою. Подв╕р"я було чисто виметене, м╕ж буд╕влями були прокладен╕ дор╕жки з бетонних плит. Дал╕ за хатою видн╕вся добре доглянутий город.

- А у вас , Горпино Степан╕вно, об╕йстя н╕чого соб╕, охайненьке, - сказав Серг╕й, озираючись навколо посеред подв╕р"я. - Та й хатинка н╕чого, хоч ╕ невелика, зате доладна.

- Це все чолов╕к м╕й пок╕йний, Йосип Миколайович, царство йому небесне, - перехрестилася Горпина Степан╕вна, - зовс╕м недавно його поховала, хай йому земля пухом. Добрий був господар, все це сво╖ми руками зробив. Все сам. Хоч як тяжко нам спершу було. Все пережили ╕ об╕йстя налагодили ╕ д╕тей в люди вивели, - вона витерла к╕нчиком хустки наб╕глу на оч╕ сльозу.

- Щиро сп╕вчуваю вам, Горпино Степан╕вно, - лаг╕дно промовив Серг╕й. - ╤ як же ви оце тепер сам╕ справля╓теся з ус╕м оцим господарством? ╤ подв╕р"я у вас прибране, ╕ льоху, бачу, вигодову╓те, ╕ кури у вас цокотять, ╕ город видно, що доглянутий, та ще, як не помиляюсь, город ще ж до того й немаленький.

- Та кажу ж, що Господь поки що да╓ мен╕ здоров"ячко ╕ за церквою доглянути, ╕ з господарством упоратися. Це, мабуть, м╕й Йосип Миколайович пок╕йний там на неб╕ за мене турбу╓ться, та Господа просить, щоб я сво╖ останн╕ дн╕ не провела в злиднях та хворобах, а провела залишок свого життя в рад╕сних клопотах, та так спок╕йно й полишила цей св╕т у визначений мен╕ час, та й п╕шла вже нав╕ки до свого р╕дного Йосипа Миколайовича туди, де нас вже н╕хто й н╕коли не розлучить, - бабуся дов╕рливо поглянула вгору. - А ще ж, - похопилася вона, - у мене й д╕ти, онуки й правнуки ╓. Розлет╕лися з р╕дного гн╕здечка хто куди: ╕ в Ки╓в╕ ╓, ╕ в ╕нших м╕стах. Задля них оце ж ╕ тримаю господарство, сам же зна╓ш, як воно зараз у м╕стах живеться, не вс╕м вдалося так вже добре влаштуватися в тепер╕шньому житт╕. Так що я ще й д╕тям та внукам допомагаю. ╤ вони ж таки й при╖здять до мене та допомагають мен╕ поратися з господарством. А д╕тей же в мене дев"ятеро! А внук╕в та правнук╕в!.. - аж сплеснула вона рад╕сно в долон╕. - Та що це я, все про себе , та про себе? Зовс╕м, дурна баба, забула про тебе! Ти ж щойно з дороги, голодний втомлений, а я все про сво╖ клопоти. То ход╕мо ж мерщ╕й до хати, по╖си, в╕дпочинеш. Ход╕мо ж мерщ╕й, ход╕мо, - клопоталася вона, в╕дчиняючи двер╕, - Ход╕мо, ход╕мо...

Серг╕й пок╕рно взяв сво╖ вал╕зи ╕ п╕шов усл╕д за бабцею до хати, супроводжуваний до порогу рад╕сним Кузьком.

- Ось так я ╕ живу, - промовила Горпина Степан╕вна, коли вони з Серг╕╓м, проминувши с╕ни, зайшли до господи, яка под╕лялася на три к╕мнати. - Оце, так би мовити, моя головна к╕мната, тут я проводжу найб╕льше часу, - обвела вона поглядом к╕мнату, в як╕й вони з гостем зараз стояли, - це м╕й ╕ передпок╕й, ╕ кухня моя, - вона п╕д╕йшла до газово╖ плитки ╕ лаг╕дно, неначе якесь живе створ╕ння, погладила ╖╖. - А це ось, як бачиш, газ нам нещодавно п╕двели. Теж, до реч╕, заслуга отця Михайла. Так що ми тепер ╕з благами, включив соб╕ взимку газ - ╕ тепло, ╕ не треба н╕ дрова пиляти та рубати, н╕ вуг╕лля тягати та перес╕вати, та й на газов╕й плитц╕ тепер ╖сти варити набагато дешевше, ан╕ж ран╕ше, коли ми купували до не╖ газов╕ балони, - вона знову ╕з вдячн╕стю поглянула на свою газову плитку, неначе це була ╖╖ найкраща подруга. - А оце ось спальна к╕мната, - показала вона на прочинен╕ в ╕ншу к╕мнату двер╕, - отут ми з мо╖м Йосипом Миколайовичем ╕ жили, а тепер тут я сама проводжу сво╖ одинок╕ ноч╕, - сумовито подивилася Горпина Степан╕вна на прочинен╕ двер╕. - А оце, - в╕дкинувши св╕й митт╓вий сум, вже жвав╕ше показала вона на ╕нш╕ прочинен╕ двер╕ в другу к╕мнату, - це моя, так би мовити, зала. Проходь, проходь, - запросила вона Серг╕я до зали, - тут у мене ╕ телев╕зор ╓...

Вони зайшли в досить простору к╕мнату гарно осв╕тлену трьома в╕кнами ╕ непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв╕ шафи, кр╕сло, дек╕лька ст╕льц╕в ╕ на п╕дставц╕ стояв телев╕зор, щоправда, старенький, але кольоровий, на п╕длоз╕ лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потерт╕сть.

- Оце ╕ ╓ моя зала, - гордовито обвела поглядом к╕мнату бабуся. - Оце й диван тут ╓, можеш тут поки що в╕дпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Серг╕я, побачивши, що той дещо зн╕чено зреагував на ╖╖ пропозиц╕ю. - Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, с╕дай, лягай, будь ласка, в╕дпочивай, а я тоб╕ телев╕зор ув╕мкну, - вона ув╕мкнула телев╕зор. - Ось тут зараз якраз концерт ╕де, по цьому каналу часто гарн╕ концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на ╕нших каналах...

- Та н╕, н╕, все добре, нехай буде концерт, - заспоко╖в Серг╕й бабусю, що не на жарт розметушилася, - мен╕, взагал╕ то, все одно, я таки д╕йсно дещо втомився сьогодн╕. З самого ранку на ногах. Транспорт, вокзал, електричка... Так що я справд╕ таки наважуся скористатися вашою пропозиц╕╓ю ╕ трохи таки в╕дпочину, - в╕н взяв сво╖ вал╕зи, поставив ╖х у куток, а сам с╕в на диван.

- От ╕ добре, от ╕ добре, - зрад╕ла бабуня. - То ти поки що тут в╕дпочивай, а я тим часом щось приготую попо╖сти. В╕дпочивай, - вона вийшла з к╕мнати ╕ обережно зачинила за собою двер╕, але пот╕м знову трохи прочинила ╖х ╕ рад╕сно кивнула Серг╕╓в╕ головою. - В╕дпочивай, в╕дпочивай, - ╕ знову зачинила двер╕.

"Оце тоб╕ й пригода, не думав не гадав, що моя тут поява почнеться таким ц╕кавим чином, - подумалося Серг╕╓в╕, коли в╕н, зручно вмощуючись, л╕г на диван. - От так бабуня. Баба Горпина. Горпина Степан╕вна. А вт╕м, не погана, власне пригода, ╕ бабуня теж н╕чого соб╕, так що скаржитися тоб╕, великий столичний художнику, нема╓ на що", - розм╕рковував в╕н соб╕, засинаючи ╕ спостер╕гаючи, як круговерть запального народного танку, який в цей час показували по телев╕зору, поступово розпливалася в його др╕мотн╕й св╕домост╕ у вир багатобарвно╖ казково╖ строкатост╕ сьогодн╕шнього дня, де були ╕ вран╕шня метушня столичного вокзалу, ╕ за-в╕конне мелькання пейзаж╕в в електричц╕, перем╕шане з розмовами пасажир╕в, ╕ казкова багатобарвн╕сть новозбудованого храму, ╕ дбайлива метушня Горпини Степан╕вни...

- Прокидайся, прокидайся, - долинув до Серг╕╓во╖ св╕домост╕ ласкавий голос Горпини Степан╕вни, - об╕д вже на стол╕, пора вже прокидатися, - лаг╕дно розбуркувала вона сонного гостя, який поступово виринав ╕з глибокого, але короткого сну, - пора вже тоб╕ й попо╖сти, сьогодн╕ ж, мабуть ╕з самого ранку маково╖ росинки в рот╕ не було, а в мене вже все на стол╕...

Комментариев (0)
×