Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

2. Звільнити від покарання:

а) осіб, засуджених вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, відповідно до вимог частини другої статті 12 та частини другої статті 102 цього Кодексу;

б) військовослужбовців, засуджених до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців;

в) осіб, засуджених на підставі частини першої статті 29 Кримінального кодексу України 1960 року, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців.

1. Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання у виді позбавлення волі осіб, які у віці до 18-ти років вперше вчинили злочини невеликої тяжкості і були засуджені за КК 1960 р. за злочини, за які було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. «позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості».

2. Згідно з підпунктом «б» звільненню від покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон підлягають військовослужбовці строкової служби, засуджені на строк до шести місяців, оскільки ч. 1 ст. 62 КК 2001 р. передбачає, що зазначений вид покарання призначається на строк від шести місяців до двох років.

3. Підпункт «в» передбачає звільнення від виправних робіт двох категорій засуджених: а) осіб, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, і б) осіб, яким виправні роботи призначені на підставі ст. 29 КК 1960 р. на строк до шести місяців. Це обумовлено тим, що відповідно до ч. 1 ст. 57 КК 2001 р. «покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого».

3. Закрити всі кримінальні справи щодо осіб, які вчинили злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, що перелічені в пункті 1 цього розділу.

1. Цей пункт передбачає закриття провадження у справах на стадії досу-дового слідства і судового розгляду (до набрання законної сили обвинувальним вироком суду) щодо осіб, які вчинили за КК 1960 р. злочини, зазначені в п, 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. (див. коментар до цього пункту).

4. Особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі пункту 1 цього розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте. Призначене покарання підлягає зменшенню також у випадках, передбачених пунктом 5 цього розділу.

Пункт 4 передбачає ситуації, коли особа була засуджена за злочини, передбачені КК 1960 р., за сукупністю вироків (ст. 43 КК 1960 р.) і серед цієї сукупності виявилися такі злочини, за які особа на підставі п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. підлягає звільненню від відбування покарання. У такому випадку особа продовжує відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, на які не поширюється дія п. 1, за умови, якщо це покарання особою ще не відбуте. Якщо це покарання нею вже відбуте, то вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання.

У випадку, коли особа все ж таки повинна відбути покарання за злочини, не передбачені п. 1 розділу II, призначене їй покарання підлягає зменшенню у випадках, передбачених п. 5 розділу II (див. коментар до цього пункту).

5. Знизити відповідно до частини третьої статті 74 цього Кодексу міри покарання, призначені за Кримінальним кодексом України 1960 року, якщо вони перевищують санкції відповідних статей цього Кодексу до максимальних меж покарання, встановлених цим Кодексом. Зменшити відповідно до частини першої статті 55 цього Кодексу до трьох років строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання. Зменшити відповідно до частин другої та третьої статті 100 цього Кодексу до одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також розмір відрахування з їх заробітку до 10 відсотків.

1. Пункт 5 передбачає випадки зниження міри покарання, призначеного судом: а) загальне правило, що передбачене ч. З ст. 74 КК 2001 р., та б) два спеціальних правила, встановлених ч. 1 ст. 55 та частинами 2 і 3 ст. 100 КК 2001 р.

. 2. Загальне правило полягає в тому, що відповідно до ч. З ст. 74 КК 2001 р. призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Це означає, що якщо особа вчинила діяння, яке і за КК 1960 р., і за КК 2001 р. визнається злочинним, то суд повинен порівняти призначене за КК 1960 р. покарання із санкцією статті (частини статті) КК 2001 р. Якщо буде встановлено, що: 1) санкція статті (частини статті) КК 2001 р. передбачає той же вид покарання, що був призначений особі за КК 1960 р. (наприклад, позбавлення волі чи виправні роботи), і 2) призначене покарання перевищує максимальну межу цього покарання, передбаченого в санкції статті (частини статті) КК 2001 р. (наприклад, призначено покарання у виді позбавлення волі на чотири роки, а максимальна межа цього виду покарання в санкції статті КК 2001 р. встановлена в три роки), то суд зобов’язаний знизити особі покарання до максимальної межі покарання, встановленого санкцією статті КК 2001 р.

3. Оскільки ч. 1 ст. 55 КК 2001 р. передбачає, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від одного до трьох років, то суди зобов’язані зменшити до трьох років строк цього покарання всім засудженим, якщо зазначене покарання як додаткове було призначене на строк понад три роки.

4. Стаття 29 КК 1960 р. не проводила різниці у призначенні виправних робіт (їх строку та розміру) між неповнолітніми та дорослими злочинцями, встановивши загальний строк покарання від двох місяців до двох років із відрахуванням із заробітку засудженого в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 відсотків. Навпаки, частини 2 та 3 ст. 100 КК 2001 р. встановили, що виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років на строк від двох місяців до одного року із відрахуванням із заробітку неповнолітнього в дохід держави в межах від п’яти до десяти відсотків. Отже, п. 5 встановлює, якщо неповнолітньому за КК 1960 р. встановлено покарання у виді виправних робіт понад один рік або розмір відрахування встановлений понад 10 відсотків, то суд зобов’язаний відповідно зменшити строк виправних робіт до одного року чи зменшити розмір відрахування до 10 відсотків заробітку.

6. Осіб, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п’яти років в колоніях-поселеннях, вважати такими, які відбувають покарання у виді обмеження волі, передбачене статтею 61 цього Кодексу.

1. Частини 4 та 5 ст. 25 КК 1960 р. встановлювали, що чоловіки та жінки, засуджені вперше до позбавлення волі, відбувають покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочин з необережності, і у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, зазначені в абз. З ч. 4 ст. 25.

2. Пункт 6 встановлює, якщо зазначені вище засуджені відбувають за вироком суду покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років включно, то вони вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

Це пояснюється тим, що ст. 67 КК 2001 р. визначає покарання у виді обмеження волі як тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці строком від одного до п’яти років.

7. Особи, позбавлені батьківських прав відповідно до статті 38 Кримінального кодексу України 1960 року, можуть бути поновлені в цих правах лише в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім’ю України. Особи, засуджені до покарання у виді громадської догани (стаття 33 Кримінального кодексу України 1960 року), якщо у них до набрання чинності цим Кодексом не була погашена судимість, вважаються такими, що не мають судимості.

1. Пункт 7 передбачає долю засуджених до двох видів покарань, які не передбачені КК 2001 р., а саме: позбавлення батьківських прав та громадська догана.

2. Якщо особа відповідно до ст. 38 КК 1960 р. була позбавлена вироком суду батьківських прав, то поновлення в цих правах можливе лише в порядку, передбаченому Сімейним кодексом України. По суті, це положення було закріплене і у ч. 2 ст. 38 КК 1960 р.

3. Якщо особа була засуджена вироком суду на підставі ст. 33 КК 1960 р. до покарання у виді громадської догани і на 1 вересня 2001 р. у неї не сплив однорічний строк погашення судимості (п. 4 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р.), то такі особи з 1 вересня 2001 р. вважаються такими, що не мають судимості.