Вибрики Золотого Теляти (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Згоден, що багато для кого здасться дивним ╕ нав╕ть неможливим, щоб якийсь радянський школяр, котрий свого часу в╕дзначився тим, що ганебно спокусився ворожими принадами буржуазного зм╕я, розпочавши ще в початкових класах злочинну д╕яльн╕сть спекулянта, - пот╕м раптом став перспективним для радянсько╖ номенклатури комсомольським актив╕стом. Упевнений, що дехто нав╕ть скаже, що автор цих рядк╕в просто бреше з цього приводу. Запевняю, що в ╕стор╕╖ з╕ Славком Пузиком все було саме так. ╤ н╕чого дивного й неможливого, насправд╕ в цьому нема╓. ╤ р╕ч зовс╕м не у виправданн╕ банальним посиланням на славнозв╕сне виключення, котрим т╕льки п╕дтверджу╓ться правило: от, мовляв, бува╓, що й кобила загавка╓, а собака за╕рже. Н╕, зовс╕м н╕.

Вся р╕ч у тому, що нема╓ тако╖ пол╕тично╖, рел╕г╕йно╖, громадсько╖, чи яко╖сь ╕ншо╖ сп╕льноти, яка б не пишалась новонаверненим неоф╕том, котрий поповнив би ╖хн╕ ряди, полишивши перед цим лави адепт╕в ворожого табору, щирим прихильником якого в╕н до того був. Пригадати хоча б незабутн╕х пов╕ю Мар╕ю Магдалину й митаря Марка, як ╕ подальш╕ поповнення сонму святих, котр╕ заради ц╕╓╖ святост╕ покинули життя найпосл╕дущ╕ших гр╕шник╕в, яке до того вели. А рекрутування революц╕онер╕в з числа аристократ╕╖? Врешт╕-решт, н╕хто ж не п╕ддасть сумн╕ву щир╕сть найпосл╕довн╕шого фарисея Савла, який перетворився на щонайв╕ддан╕шого християнина Павла.

Головне тут - щир╕сть. ╤ твердження про те, що, наприклад, аналог╕я м╕ж християнином Павлом ╕ комсомольцем Славком може кульгати через приналежн╕сть цих персонаж╕в до ворожих ╕деолог╕й не спрацьову╓ знову ж таки через величезну к╕льк╕сть комун╕ст╕в з колишн╕х священик╕в - ╕ навпаки. Головне тут щир╕сть: щиро перекинувся до ворога - герой ╕ святий, а нещиро, вибачай, - зрадник. От т╕льки точно╖ м╕ри щирост╕ поки що н╕хто не винайшов, за винятком, х╕ба що, наприклад, призначення крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕ за державну зраду, але це н╕яким чином не стосу╓ться н╕ фарисея-апостола Павла, н╕ фарцовщика-комсомольця Славка: щир╕сть Павла доведена його життям ╕ смертю, а от щир╕сть Славка бачилась по-р╕зному.

З одного боку, оф╕ц╕йно м╕ру щирост╕ Славка мали право визначати, наприклад, актив шк╕льно╖ комсомольсько╖ орган╕зац╕╖ ╕ педагог╕чний колектив ц╕╓╖ школи. А ц╕ органи, звичайно ж, визнавали Славкову щир╕сть щир╕стю найвищого ╜атунку. Ще б пак, для комсомольсько╖ орган╕зац╕╖ перех╕д до них "гр╕шника" Славка - зайвий доказ всепереможност╕ комун╕стичних ╕деал╕в, а для педагог╕в - показник ефективност╕ виховно╖ роботи в школ╕. Хоча насправд╕ н╕ в як╕ комун╕стичн╕ ╕деали н╕хто вже на той час не в╕рив, наочн╕ докази в╕дданост╕ цим ╕деалам, якими б поз╕рними вони не були, треба було час в╕д часу демонструвати. Одне слово, шк╕льному начальству Славко потрафив на вс╕ сто, за що й мав в╕дпов╕дн╕ див╕денди.

Чого не скажеш про, наприклад, однокласник╕в Славка. Адже зрозум╕ло, з якою огидою вони спостер╕гали за тим, як невдаха-фарцовщик дивним чином перетворювався на полум"яного комсомольця, бо ж насправд╕ вс╕ прекрасно знали, що ╓диною метою тако╖ чудесно╖ метаморфози було бажання протиснутися в начальство, дорватися до запов╕дних номенклатурних благ, недоступних для б╕льшост╕ звичайних людей. Тому й не дивно, що з цього приводу Славка певним чином опос╕ла та сама прикр╕сть, яка пересл╕дувала р╕д Пузик╕в аж до настання радянських час╕в. Зла доля, яка за царських час╕в використовувала мстив╕сть московських поп╕в для надання Пузикам неблагозвучних ╕мен, втратила цю можлив╕сть за час╕в комун╕стичних, але знову придбала можлив╕сть збиткуватися над Славком, вже використовуючи мстив╕сть Славкових однокласник╕в, обурених його лицем╕рством.

Але цього разу зла доля, не маючи н╕яко╖ можливост╕ спаскудити славне ╕м"я Славка, доск╕палась до його пр╕звища. Так, наприклад, деяк╕ з╕ Славкових однокласник╕в пере╕накшували його пр╕звище, зам╕нюючи в першому склад╕ слова Пузик л╕теру "у" на л╕теру "и": "Дивись, дивись, Пизик п╕шов", - кричали вони на перервах навздог╕н нашому новоявленому Павлику Морозову. Були й ╕нш╕, котр╕ у другому склад╕ вже спотвореного пр╕звища Пизик м╕ж л╕терою "з" ╕ л╕терою "и" вставляли ще й л╕теру "д", п╕сля чого взагал╕ виходило щось зовс╕м нецензурне, що вже не кричали на перервах, а вживали лише пром╕ж себе. А бували й так╕, котр╕ в другому склад╕ уже цього останнього нан╕вець переспотвореного нецензурнолайливого пр╕звища з л╕терою "д" п╕сля ц╕╓╖ само╖ л╕тери "д" ще й зам╕нювали л╕теру "и" на л╕теру "ю"... Одне слово, зла доля повною м╕рою помстилася за неможлив╕сть спаплюжити ╕м"я славного комсомольця Славка, перековеркавши його пр╕звище так, що це перевершило нав╕ть ╕м"я Славкового пращура Запердона.

Та Славков╕ до цих знущань неприхильно╖ дол╕ було байдуже. Як ус╕ Славков╕ дореволюц╕йн╕ предки-Пузики гордо терп╕ли сво╖ чудернацьк╕ ╕мена заради вищо╖ справедливост╕ на догоду сво╖м черевам, так ╕ Славко терп╕в заради майбутнього добра, яке мало посипатися на нього з рогу всесоюзного достатку. Славкова дорога була в╕рною ╕ над╕йною, дорога ця вела не просто, як у предк╕в-Пузик╕в, до п╕дтримання свого черева у належному стан╕ - дорога ця врешт╕ повинна була привести до квартир, дач, автомоб╕л╕в, як╕ повинн╕ були стати вже в недалекому майбутньому його, Славковою власн╕стю, якою в╕н марив одинокими вечорами, адже дружити з цим "Пиз*юком" н╕хто не хот╕в. Але н╕як╕ друз╕ Славков╕ не були потр╕бн╕ - в╕н н╕ за що б не пром╕няв на друз╕в сво╖ солодк╕ мр╕╖ про те незл╕ченне всенародне радянське добро, до якого в╕н прагнув ус╕ма ф╕брами сво╓╖ полум"яно╖ комсомольсько╖ душ╕. ╤ Славков╕ здавалося, що горизонт, за яким зд╕йсняться вс╕ його мр╕╖, ставав усе ближче, ближче й ближче...

Але горизонт, на жаль, н╕коли не може наблизитися, горизонт, насправд╕, ма╓ таку властив╕сть, що якою м╕рою ти до нього не наближався б - такою ж м╕рою в╕н завжди в╕д тебе в╕ддаля╓ться.

3.

Як вже зазначалося, необх╕дн╕сть отримати вищу осв╕ту задля досягнення омр╕яних радянсько-номенклатурних висот аж н╕як не видавалась для Славка Пузика хоч якимось там ускладненням. ╤ справа зовс╕м не в тому, що Славко, будучи старшокласником, досяг вже досить вражаючих висот ╕╓рарх╕╖ шк╕льно╖ комсомольсько╖ орган╕зац╕╖, що давало вже в його руки важел╕ впливу, досить вагом╕, щоб "переконати" педагог╕чний колектив школи в його неперес╕чних наукових зд╕бностях. Зовс╕м н╕. Славко й насправд╕ був дуже зд╕бним учнем. Як, власне ╕ вс╕ Пузики, треба в╕ддати ╖м належне, завжди були напрочуд метикуватими, що й дало ╖м можлив╕сть зберегти сво╖ знаменит╕ черевця недоторканними впродовж ус╕х неперес╕чних ╕сторичних колотнеч, яких на ╖х долю випало чимало.

Так, наприклад, батько Пузика Гервас╕й був не останн╕м серед колгоспних ╕нтелектуал╕в. Можна нав╕ть сказати, Гервас╕й мав ф╕лософський склад розуму, що дозволяло йому напрочуд глибоко осмислювати перипет╕╖, на перший погляд, здавалося, такого перес╕чного селянського життя. Так, наприклад, коли Гервас╕й з раннього ранку виконуючи свою тяжку селянську працю в пол╕, робив перепочинок на об╕д, який йому приносив у поле котрийсь ╕з домочадц╕в, то Славк╕в батько не просто наминав принесену йому ╖жу, повн╕стю поринувши в цей процес, як ╕ належало б простому селянину, в╕н серйозно розм╕рковував над фундаментальними проблемами людського буття, роблячи глибокодумн╕ висновки.

От, наприклад, думав Гервас╕й, в╕дкушуючи черговий шмат сала, що дуже вже воно якось так недоладно склада╓ться з основоположними п╕двалинами людського буття: от доводиться оце трич╕ на день перериватися на ╖жу, а ск╕льки оце за цей, витрачений на ╖жу, час можна було б ще зорати поля, чи накосити с╕на, чи ще щось... Н╕, думалося Гервас╕╓в╕, не досконалий в╕н, цей наш св╕т, ой, який недосконалий: от якби Бог, чи отой ╖хн╕й Комун╕зм, чи природа, чи хто там насправд╕ головний зробив так, щоб ╖сти треба було не трич╕ на день, а лише один раз на день, а ще краще один раз на тиждень - ск╕льки б вив╕льнилося часу, наск╕льки б можна було б╕льше зорати поля, накосити с╕на, чи ще щось!..