Маленькі дикуни - Сетон-Томпсон Ернест

Ян зрозумів, що потрапив у біду. Зараз він пошкодував, що не завів на бівуаку собаку, як радив Рафтен. Ян сіпнувся було тікати, але бандит схопив його за комір.

– Е ні, так не годиться. Доведеться мені навчити тебе слухатися старших! – він повалив Яна на землю і зв’язав йому ноги. Тепер хлопець міг робити тільки маленькі кроки.

– А тепер хутко давай мені їсти. Я голодний як пес. І не здумай підсипати чого в їжу. Спробуєш звільнитися від мотузки – заріжу як худобину. Бачиш оце?

І приставив до Янової шиї гострого ножа.

Сльози котились у хлопця по обличчю, коли він пострибав готувати їжу.

– Хутчіш! – бандит стукнув Яна луком по спині.

А в цей час на мить із-за куща вигулькнула маленька постать. Хлопчик побачив, що відбувається на бівуаку, і хутко зник за кущем.

Ян не раз зносив побої, але Біль лупцював його з такою жорстокістю, що Ян в розпачі вигукнув:

– Ви що, вбити мене хочете?

– Може і вб’ю, – байдуже відповів бандит. – А поки ти мені потрібен. Підсмаж м’яса, та щоб не згоріло. Давай цукор до кави! Ворушись, а то ребра поламаю!

Наситившись, бандит наказав:

– Принеси тютюну.

Ян пострибав до тіпі й виніс Семів гаман.

– А що то за скриня? Тягни її сюди! Бандит указав на ящик, в якому хлопці зберігали запасний одяг. Заляканий Ян виконав і це.

– Відчини!

– Я не можу, ключ у Сема.

– Що ж, на кожен замок я маю свій ключ! – і бандит гахнув по ящику сокирою. Покопавшись у кишенях, він витягнув срібний годинник Яна і два долари – із штанів Сема.

– Непогано, – сказав він. – А тепер треба підкласти дров у вогонь, – і злочинець копирснув Янів сагайдак так, що стріли попадали в полум’я.

– Чого вибалушився? Ану не дивись так на мене, бо переріжу горлянку! Це я можу. Кину твій труп у болото – і не знайдуть.

Ян не на жарт злякався за своє життя.

– Принеси брусок для гостріння ножів і налий кави! – звелів бандит.

Ян приніс, і волоцюга почав гострити свій ніж. Хлопець помітив дві деталі: то був мисливський ніж, на рукоятці якого красувалось зображення оленя; на руці, що його тримала, бракувало пальця.

– Що в другій скрині?

– Продукти.

– Ах ти брехлива паскудо! – і палиця стала ходити по плечах нещасного хлопчика.

– Давай її сюди!

– Вона дуже важка.

– Тягни давай, бо тут тобі й кінець!

Ян намагався посунути скриню з місця, та вона виявилась дуже важкою.

– Безтямко! – бандит відштовхнув Яна з такою силою, що той сильно забився.

Поки волоцюга возився біля скрині, Ян помітив ніж біля тіпі – це був його порятунок! Ян схопив ніж і, миттю перерізавши пута на ногах, закинув його в болото й кинувся з усіх ніг з бівуаку. Раптом Ян помітив поміж дерев знайому постать.

– Калебе! Калебе! Калебе!!! – загорлав він щосили і впав непритомним на траву.

Калеб побіг на крики й за мить зчепився з волоцюгою в жорстокій бійці За кілька хвилин стало зрозуміло, хто переможе. Калеб був старий і кволий, а бандит – кремезний і дужий. Незабаром бандит повалив Калеба на спину і схопив величезний камінь. Хтозна, що сталося б наступної миті, та, на щастя, пролунав голосний крик. Перед волоцюгою стояв Рафтен, якого саме вчасно привів Гай. Камінь полетів у Вільяма, але той ухилився. Рафтену випала нагода й собі позмагатися в кулачному бою: захоплення боксом далося взнаки – незабаром злочинець важко гепнувся на землю.

– Що тут відбувається? – нарешті спромігся запитати засапаний Рафтен.

– Я зараз усе поясню, – пропищав Гай з-за дерева, куди він про всяк випадок сховався.

– Гаю, біжи по мотузку і швидше – гукнув йому Рафтен.

Коли Гай приніс мотузку, він скрутив бандитові руки за спиною.

– Мені знайома ця скалічена рука, – промовив Рафтен, розглядаючи кисть злочинця.

Ян прийшов до тями й сидів, здивовано роззираючись навсібіч.

Рафтен підійшов до Калеба:

– Ти поранений? Це я, Вільям. Що з тобою?

Калеб, здавалось, ніяк не міг оговтатись. Ян підійшов до нього й став навколішки:

– Містере Кларку, ви поранені?

Калеб заперечно похитав головою і показав на груди.

– З ним все буде гаразд. Гаю, принеси води! – попросив Рафтен.

Ян розповів, що з ним трапилось, а Гай і від себе додав дещо.

На бівуак він повертався раніше; вийшовши на стежку, побачив, що Яна хтось б’є. Гай спочатку хотів покликати батька, та передумав і побіг за дужчим Рафтеном.

Волоцюга сидів на траві й лаявся на чім світ стоїть.

– Відведемо його на бівуак і викличемо поліцію. Посидить рік у холодній в’язниці, може, посвітлішає в голові. Гаю, бери за кінець мотузку та веди його на бівуак, а я відведу Калеба.

О, яким щасливим був Гай! Волоцюга йшов попереду, а Гай – за ним, він смикав мотузку й покрикував:

– Но, но, конячко!

Рафтен допоміг Калебу підвестися з такою ж обережністю, з якою багато років тому доглядав за ним, коли його привалило деревом.

Сем уже був на бівуаку. Перший Вождь дивився на всіх широко розкритими від здивування очима, а дізнавшись, що тут відбувається, дуже засмутився, бо пропустив таку цікаву подію.

Калеб сидів біля багаття, блідий і кволий.

– Семе, біжи додому. Хай мати дасть трохи горілки.

– Горілка є у його флязі! – згадав Ян.

– Я не візьму в цього виродка горілки, навіть для хворого друга, – відрізав Рафтен.

Сем побіг по горілку. Повернувся через півгодини.

– На, Калебе, – казав Вільям. – Ви пий – полегшає!

Рафтен помітив, що після цих слів очі Калеба раптом спалахнули колишньою симпатією до нього.

Цього ранку Сем прибіг до блідолицих не для набігу. Він пішов до матері й розповів їй усе, що йому стало відомо про білий револьвер та сварку з Калебом. Мама викликала на відверту розмову батька. Рафтен лаявся і кричав, та місіс Рафтен зберігала цілковитий спокій і твердо стояла на своєму. Видно було, що дружина переконала Рафтена, але визнавати цього він не збирався. Сем повернувся на бівуак, похнюпивши голову, та раптом конфлікт вичерпався сам собою. Нарешті здійснилась його найзаповітніша мрія: батько й Калеб помирилися.

Що може бути прекрасніше за вогонь на бівуаку? Його жар здатен розтопити неприязнь. Люди, що сидять біля одного вогнища, стають ближчими, краще розуміють одне одного.

Дружба двадцятирічної давності відродилась завдяки священному вогню: Рафтен і Калеб сиділи біля вогнища як давні друзі, хоча між ними все ще відчувалась певна ніяковість.

Рафтен був сільським суддею, тож послав Сема за полісменом, щоб арештувати бандита. Ян побіг, щоб покликати місіс Рафтен і принести продуктів, а Гай дременув додому – розповісти про свої останні неймовірні подвиги. Волоцюгу прив’язали до дерева. Калеб лежав у тіпі. Рафтен посидів біля нього кілька хвилин, а коли вийшов, побачив, що волоцюга вже зник – він перерізав мотузку ножем.

– Не страшно, – впевнено промовив Рафтен, – він має характерну ознаку – відсутність пальця на руці, тож вистежити його буде неважко. Чуєш, Калебе, це, часом, не Біль Генард?

– Здається, він.

Друзі ще довго розмовляли. Калеб розповів, як у нього вкрали револьвер, – тоді він жив з Погами, – переповів, як несподівано знайшов револьвер. А ще вони пригадали, що Генард був на кінському ярмарку і напевне став свідком їхньої сварки. Тепер майже все стало на свої місця.