Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

нув дзвоник, дмухнув вітерець, заворкотів бас швей-

— Що там іще? — пробурмотів Гурчик, підводячись

цара.

і киваючи Мусі — мовляв, збирайся негайно: рішен-

Генерал кивнув Аристарху — піди поглянь, що там

ня прийнято і оскарженню не підлягає.

іще — і знову повернувся до принишклої доньки.

Уже з порогу вона почула тихий шепіт Аристарха:

— Була б жива мати, — продовжував він, — дала б

— Смертовбивство…

тобі належне виховання. А так — бідна моя голова! —

Генерал Гурчик швидко посунув до кабінету.

на повідку в тебе йшов: хочеш книжки — ось тобі

Муся схопила пеньюар і, на ходу застібаючи ґудзи-

книжки, коней хочеш — на тобі коней, фехтування —

ки, вискочила слідом за батьком.

ось тобі вчитель. Медичні курси при університеті —

Ну дійсно: справжня нишпорка!

будь ласка! Бонну одну за другою звільняв за першим

* * *

твоїм проханням! Та нудна.. та дурна… та вишивати

навчає… А що вийшло?!

Двері кабінету, на щастя, залишились прочиненими.

— Що вийшло? — підхопилася Муся, обняла Гур-

Але перед ними, витягнувши шию і вдаючи з себе

чика за шию, обеззброїла переможно — зливою

мармурову статую, стояв Аристарх. Помітивши пан-

поцілунків.

ночку, зашарівся, але пост не покинув.

18

19

Муся показала йому ручкою: мовляв, ад’йо — на

— А креслення? — скинув погляд на підлеглого

кухню! На що вірний лакей, провагавшись зо хвилину, Гурчик. — Креслення в сейфі є?

вирішив зреагувати адекватно, а кажучи простіше —

— Креслення? — розгублено повторив Іполит, ро-

ретирувався вбік місця призначення. Сперечатися

зуміючи, що питання поставлене не просто так, клац-

в цьому домі з панночкою — собі дорожче. Тим паче

нув підборами нових (чорт би їх забрав!) штиблет: —

що хвилин за десять почнеться сніданок і варто було б

Ніякого креслення не знайдено!

поглянути, чи задіювати в цьому процесі молодшого

Генерал Гурчик, який після вранішньої розмови

лакея Феофіла, а чи обійтися малою (власною) кров’ю.

з донькою ледве набув свого звичайного кольору

Змінивши на посту Аристарха, задоволена Муся

обличчя, знову покрився червоними плямами.

припала оком до шпарини.

Ех, татусь швидкий на полум’я, мов сірник, подума-

І ось що побачила.

ла Муся.

Матвій Іванович стояв біля свого столу, вкритого зе-

Той вічний залізний сірник, який вона бачила на

леним сукном, читав якусь депешу. Перед ним пересту-

балу в якогось японського посла: чиркнув-клацнув —

пав з ноги на ногу (через замалий розмір нових модних

і горить вічним вогнем.

штиблет) його перший помічник Іполит Вікентійович

— «Нічого не взято»? — ядуче перепитав він під-

Калєтніков, а по-Мусьчиному — «прилип-прилипайло».

леглого. — Та у цих кресленнях уся наша стратегія!

Стежачи очима за начальником, Іполит намагався

Сам адмірал військового флоту доручив нам взяти

доповнити читання своїми коментарями і нервово по-

цього… цього Віктора Передері під посилену охоро-

глядав на годинник, що цокав на протилежній стіні.

ну. Охорона була?

— Мертвий. Уранці покоївка знайшла… Лежав об-

— Відпустив він її увечері… — розгублено сказав

личчям на клавішах…

Іполит.

— Що? — відірвав погляд від аркушу генерал.

— Профукали секрет державного значення! «Нічо-

— Так. На клавішах рояля. Обличчям. Кульових або

го не взято»!!! — знову зарепетував генерал.

ножових поранень немає. Слідів удару тупими пред-

Він зробив пару гарячкових кіл кабінетом так само, метами — також.

як кілька хвилин тому здійснював подібний марш-ки-

— А чого ви вирішили, що його вбито?

док Мусиною спочивальнею.

— Ну… Він здоровий був. Шампанське пив. Шоко-

Іполит стежив за ним самими зіницями, боячись

лад на столі… Чого б йому помирати? На шиї, за свід-

поворухнутися.

ченням медика, дивний отвір синюшного кольору.

Однак вставив слово:

Розтин покаже, чи немає в крові хімічних речовин…

— Так, ваше світлосте, ніхто ж не знав, що він ті

— Пограбували?

креслення вдома тримає.

— Сейф відчинений. Але гроші на місці. Начебто ні-

— «Ніхто не знав»! «Ніхто не знав»! Я знав! Тому

чого не забрали…

і охорону велів поставити…

20

21

Матвій Іванович, випускаючи пару навіть із вух, по-

Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця ді-

валився у своє високе крісло.

вчина такий вплив на всіх має…

Муся не витримала.

— Так Мар’я ж Матвєвна запитали, — ніяковіючи,

Розчахнула двері, швиденько налила в склянку во-

пояснив він.

ди з карафи, підсунула татусеві анісові краплі.

— От через таких добродіїв, як ви, вона зараз

— Випийте, таточку!

у небезпеці! Забагато їй байок розповідаєте. А вона

Генерал поглянув на неї крізь примружене око,

і рада!

скривився.

І до Мусі:

— А ти тут чому? — промовив слабким голосом. —

— Зібралась? Їдьмо на вокзал!

Підслуховувала?

І у двері, де вже маячив вірний лакей:

— Пийте, пийте. До дна! — наказала Муся, трима-

— Аристарху! Закладай фаетон — панночка після

ючи склянку біля його тремтячого підборіддя.

сніданку від’їжджає!

Матвій Іванович слухняно ковтнув останню кра-

— Вас, Матвію Івановичу, на місці злочину чека-

плю, втупився очима в доньку.

ють, — наважився нагадати Іполит.

— Речі зібрала? — тяжко зітхнув. — Прийшла бі-

— Знаю. Дорогою заїдемо, — сердито буркнув той

да — відчиняй ворота…

і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-ар-

Залізний сірник погас.

мійському дзвінко видала Муся, заплескавши при

Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя гене-

цьому в долоні.

рала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнув-

І вискочила з кабінету — переодягатися. Тільки за-

шись, мов чапля.

раз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійови-

— А від чого він помер? — запитала.

чем в самому пеньюарі.

Іполит набрав поважного вигляду, вклонився ге-

Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:

неральській дочці:

— Вимучила мене… Слідчим хоче бути…

— Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт

— Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Ма-

отруєний безпосередньо через вживання алкоголь-

твєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впійма-

ного напою, а саме шампанського вина «Blanc de

ти. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці —

blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з ви-

ми б інших доказів і не мали…

нограду сорту «шардоне».

— Авжеж, — не без гордощів відповів генерал Гур-

Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв

чик, — розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлоп-

виглядати освіченим.

цем народитися…

— Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь роби-

І, згадавши недавню розмову, насупив брови:

те?! — підстрибнув врятований від серцевого напа-

— Але якщо ти дівицею на світ прийшла — будь ла-

ду генерал Гурчик.

ска, йди заміж. І — ніяких фанаберій!

22

23

Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами

А були зовсім інші речі.

і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки ге-

Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч

нерал з донькою зберуться в дорогу.

наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пен-

злики різного калібру, пляшечка з сірчаною кисло-

* * *

тою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених не-

Зібралися десь по десятій.

відомою рідиною різного кольору, медичні щипці,

Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не

скальпель, обценьки.

вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до

Окремо варто було б розповісти про набір збіль-

тітки треба їхати «в людському» вигляді.

шувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарі-

Тому її пошита Лизаветою за останнім словом па-

заний стосиками м’який папір, що ним промокають

ризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негай-

чорнила, і насамкінець — коробка театрального

но була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу

гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асиг-

блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал

націями в пересувному цирку-шапіто), який конче

перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані

необхідний кожному порядному шпигуну для зміни

слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал

зовнішності!

жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів

Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взя-

і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки