Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович, Пересичанский Юрий Михайлович . Жанр: Прочее. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале fplib.ru.
Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
Название: Вигнання в рай (СИ)
Дата добавления: 16 сентябрь 2020
Количество просмотров: 241
Читать онлайн

Помощь проекту

Вигнання в рай (СИ) читать книгу онлайн

Вигнання в рай (СИ) - читать бесплатно онлайн , автор Пересичанский Юрий Михайлович
1 ... 66 67 68 69 70 ... 76 ВПЕРЕД

- А що ж Семен Павлович? - запитав Серг╕й, який давно вже зрозум╕в, що ╕стор╕я, яку йому розпов╕ла ╤ра - це просто вигадка, але йому все ж хот╕лося роз╕братися в усьому б╕льш глибоко, та й просто зараз в його стан╕ хот╕лося, щоб хоч хтось побув поряд ╕ просто й в╕дверто поговорив з ним.

- А що ж Семен Павлович? Семен Павлович вс╕м серцем хот╕в би зарадити горю, та не в його це було влад╕, - задумалася баба Галя. - Семен ╕ взагал╕ то був повна протилежн╕сть свого р╕дного брата ╤вана. З самого дитинства Семен був слухняною, роботящою дитиною. ╤ батькам в усьому допомагав, ╕ школу з золотою медаллю зак╕нчив, ╕ в ╕нститут в╕дразу ж п╕сля школи поступив, ╕ ще поки в ╕нститут╕ навчався, то вже тод╕ й грош╕ непоган╕ почав заробляти. А як т╕льки ╕нститут зак╕нчив, то в╕дразу ж ╕ в нас тут у район╕, хоч ╕ невеликим якимось, а все ж начальником улаштувався в райком╕ парт╕╖, у нас тод╕ ще райкоми парт╕╖ були. А допом╕г йому один великий обласний начальник з обкому парт╕╖, з донькою цього обласного начальника Семен ще з ╕нституту зустр╕чався, а тод╕ з нею ж ╕ одружився. Так що Семен в╕дразу на ноги кр╕пко в житт╕ став. Так ╕ п╕шов в╕дразу вгору: якийсь там час в район╕ пробув - та й в область невдовз╕ на нове м╕сце, на п╕двищення п╕шов, в╕н би й дал╕ п╕шов би та й п╕шов, ╕ мабуть би скоро аж до само╖ Москви по парт╕йн╕й л╕н╕╖ д╕йшов, так не стало раптом н╕ парт╕йно╖ л╕н╕╖, н╕ само╖ парт╕╖, н╕ Радянського Союзу, ╕ Москва вже нам - не указ. Та н╕чого, нема╓ Москви, зате тепер Ки╖в ╓ - Семен в╕дразу за Ки╖в зачепився, як ╕ вс╕ парт╕йн╕ начальники, вони ж нав╕ть ╕ з кр╕сел сво╖х не поперес╕дали, т╕льки таблички на каб╕нетах пом╕няли, та все народне добро соб╕ по кишенях розгребли. То й Семен, не останн╕й же дурень, ╕ соб╕, що т╕льки зм╕г прихопив з народного добра - ╕ фабрики у нього, й заводи ╕ от╕, як ╖х, банки, що ото грош╕ там крутять, одне слово став наш Семен Павлович пан на всю губу. Щоправда, допомага╓ таки в╕н непогано вс╕м, хто до нього за допомогою звернеться, не шкоду╓ н╕ на що грошей, та й людина в╕н, не буду брати гр╕ха на душу, непогана, гарна в╕н людина, добра, щира, носа н╕ перед ким не задира╓, завжди й прив╕та╓ться з кожним, ╕ вислуха╓, й допоможе - гарна в╕н людина, гр╕х жал╕тися.

- А от ви, бабуню, сказали, що Семен Павлович, одружений був, зда╓ться з дочкою якого начальника?

- А так, так, аякже, одружився Семен тод╕, а батько його дружини був тод╕ великим обласним начальником ╕ помагав сво╓му зятев╕ дуже сильно: ╕ в райком╕ парт╕╖ Семен на ноги м╕цно став завдяки сво╓му тестев╕, а пот╕м ╕ в область перебрався теж з його допомогою. Тод╕ ж бо вс╕ так просувались: там син, кум, сват, брат - вс╕ одне одного тягли, сунули, п╕дпихали, як кажуть, рука руку ми╓, от ╕ Семена ж сват просував, бо без цього тод╕ н╕як не можна було в люди пробитися, та воно й зараз те ж саме, хоча тепер ще можна за грош╕ купити яке завгодно тепленьке прибуткове м╕сце.

- А дружина Семена Павловича як? Я щось не бачив ╖╖ вчора в дом╕ Федорчука. Вони що, окремо живуть, чи може вона просто не захот╕ла сюди ╖хати?

- Дружина? - бабуся трохи задумалась. - Людмилою ╖╖ звали. Розлучилися вони.

- Давно розлучились? ╤ чому ж?

- Та хто ж його зна╓ чому. Чужа душа - суц╕льна темрява. А вигляда╓ так, що одружувався з нею Семен, звичайно що, не без кохання, звичайно, подобались вони одне одному. Ясна р╕ч. Але, - бабуня скрушно похитала головою. - Кохання коханням, але, як би то не було, Семен таки син простих батьк╕в, що батько в нього, що мати звичайн╕с╕ньк╕ роботяги з порепаними мозолястими руками, а Людмила - донька великого обласного начальника, саме завдяки якому, а значить ╕ завдяки Людмил╕, Семен ╕ просувався по служб╕. Так от Людмила й в╕дчувала себе пупом земл╕, главою с╕м"╖, командувала Семеном, вимагала в╕д нього, щоб в╕н забезпечував ╖╖ вс╕м найкращим, виконував вс╕ ╖╖ забаганки, комизитися почала, а пот╕м п╕дпивати, а пот╕м, врешт╕, почала й зраджувати Семена з ким не попадя. Отак от.

- А Семен Павлович же що?

- А що Семен Павлович? Семен Павлович все терп╕в, а що йому ще залишалося робити, адже ж в╕н знав, що все його просування по служб╕ залежить в╕д Людмилиного батька, ╕ якщо т╕льки Семен посвариться з Людмилою, тим паче, якщо вони, не дай Бог, розлучаться, то все - к╕нець його кар"╓р╕. То ж в╕н ╕ терп╕в. Але терп╕в Семен лише доки був Радянський Союз, а при Союз╕ всемогутня парт╕я, а при парт╕╖ всемогутн╕й Семен╕в тесть, а коли не стало н╕ Союзу, н╕ парт╕╖, ╕ тесть став н╕ким, а Семен Федорчук, навпаки, став всемогутн╕м, бо всемогутн╕ми стали грош╕, й грошей у Семена стало дуже багато, отод╕ вже Семен ╕ сказав сво╖й люб╕й дружиноньц╕, що все, до побачення, моя мила, ╕ди в╕дтепер сво╓ю дорогою - ╕ розлучились вони. Н╕, Семен не став сво╖й дружин╕ жорстоко мститися за вс╕ ╖╖ п╕длост╕, в╕н м╕г би, звичайно, вигнати ╖╖ з дому н╕ з чим ╕ пустити по св╕ту голою й босою, ╕ н╕хто б йому кривого слова не сказав - хто б тод╕ посм╕в щось сказати проти самого Федорчука? Але ж н╕, Семене Павлович не такий, в╕н повн╕стю забезпечив свою дружину на все життя, я ж кажу, що Семен Павлович - не погана людина, я б сказала, гарна людина, ╕нший би на його м╕сц╕ давно вже задер носа так, що й людей би п╕д ногами не пом╕чав, а цей н╕, цей людиною залишився. Н╕чого не скажеш, добра людина.

- А д╕ти в них були?

- Н╕, н╕, д╕тей, не було. Не було в них д╕тей - може, оце ╕з-за цього й Людмила почала пускатися в гульки, ╕ Семен до не╖ збайдуж╕в врешт╕ решт. Що ж, нема╓ д╕тей - нема╓ с╕м"╖.

- ╤ що ж, Семен Павлович п╕сля розлучення з ц╕╓ю Людмилою б╕льше так н╕коли н╕ з ким ╕ не одружувався? - запитав Серг╕й.

- Н╕, так ╕ не одружувався, - сп╕вчутливо промовила Галина ╤ван╕вна. - Так неодруженим ╕ залишився. Не дов╕ряю, каже, я тепер п╕сля Людмили ж╕нкам, можливо, каже, ╕ ╓ серед них достойн╕ й чесн╕, але боюсь помилитися. Та й в л╕тах, каже, я вже, хоча, як╕ там його л╕та? М╕цний, ще ж молодий, здоровий чолов╕к. Але... - ще сп╕вчутлив╕ше похитала вона головою. - Видно, така вже доля його бути одиноким. Батьк╕в сво╖х Семен поховав, з дружиною сво╓ю розлучився, Семен╕в брат ╤ван разом з╕ сво╓ю дружиною померли, якби ще не брата ╤вана донька ╤ра, то й зовс╕м би був один одн╕с╕нький, як перст, на б╕лому св╕т╕, наш Семен Павлович. А так хоч ця його плем╕нниця ╤ра при ньому залишилася, ╖╖ Семен Павлович, взагал╕ то, за власну доньку вважа╓.

- ╤ра, - промовив ╕ соб╕ Серг╕й це ╕м"я й в╕дчув, як знову завирувало в його душ╕. - А що ж ця ╤ра? Це виходить ╓дина, так би мовити, р╕дна людина залишилася в Семена Павловича?

- Так, звичайно, - погодилась бабуся, - одна ╓дина оця небога в нього й залишилася з р╕дних на всьому св╕т╕.

- ╤ що ж вона, ╤ра, явля╓ собою?

- Та що ж? - трохи наче нехотя почала старенька. - Я так скажу, мати ц╕╓╖ ╤ри, ╤ванова дружина Настя, дуже гарною ж╕нкою була: щира, добра, чесна, лаг╕дна, поганого слова в╕д не╖ н╕коли не почу╓ш, голосу було н╕коли н╕ на кого не п╕дн╕ме, нав╕ть на ╤вана свого, коли той почав знову пити й руки розпускати, нав╕ть тод╕ жодного поганого слова в╕д не╖ н╕хто не чув, все мовчки терп╕ла, т╕льки бувало в╕дмахнеться, коли мова зайде - ╕ все. А на що вже красива була Настя, то й словами не опишеш - красуня була просто неймов╕рна, ╕ краса ╖╖ - це, мабуть, ╓дине, що в╕д не╖ д╕сталося ╖╖ доньц╕ ╤р╕, в усьому ╕ншому ця ╤ра - вилитий ╖╖ батько ╤ван, та нав╕ть ╕ його вона, мабуть, перевершила.

- Що ви ма╓те на уваз╕?

- Що я маю на уваз╕? Та те й маю на уваз╕, що на вс╕ бешкети й витребеньки з самого дитинства пускалася ця ╤ра, то там у шкоду вл╕зе, то там, точн╕с╕нько, як ╖╖ батько в дитинств╕. Так ╤ван, в╕н, може, коли було й зал╕зе в чий сад чи город, так це, може, йому не вистачало там чогось по б╕дност╕, а в ╤ри ц╕╓╖ - чого т╕льки забажа╓, то все ╓ й так. А то ще курити та випивати вже ж почала ще в школ╕, клас╕ в шостому чи сьомому, матюкатися навчилась, як мугиряка, ╕ це ж - д╕вчинка! А з хлопцями, вибачаюсь, по-справжньому жити почала, як в не╖ ц╕ с╕с╕чки, прости Господи, т╕льки но як пиптики на сухоребрих ╖╖ д╕вчачих грудях повипиналися. Тьху! - перехрестилась вона скоренько. - Господи, прости гр╕хи наш╕. Отака от ця ╤ра вродилася.

1 ... 66 67 68 69 70 ... 76 ВПЕРЕД
Комментариев (0)
×