Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович, Пересичанский Юрий Михайлович . Жанр: Прочее. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале fplib.ru.
Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
Название: Вигнання в рай (СИ)
Дата добавления: 16 сентябрь 2020
Количество просмотров: 240
Читать онлайн

Помощь проекту

Вигнання в рай (СИ) читать книгу онлайн

Вигнання в рай (СИ) - читать бесплатно онлайн , автор Пересичанский Юрий Михайлович
1 ... 67 68 69 70 71 ... 76 ВПЕРЕД

- А Семен Павлович же що з цього приводу?

- Семен Павлович т╕льки й зна╓, що носиться з ц╕╓ю ╤рою, та донечкою сво╓ю взива╓. Каже, що, мовляв, не дав мен╕ Бог р╕дних д╕тей, так тепер для мене ╤ра р╕дн╕ша за р╕дну дитину, й ус╕ ╖╖ забаганки, не встигне ╤рочка що придумати, як Семен вже виконав: ╕ на╖дки, як╕ т╕льки забажа╓, ╕ наряди з самого Парижу - все тут ╕ зараз для не╖ на готов╕. Отака сл╕па любов. Отак Семен ╕ розбестив свою небогу, хоча й сама вона, як кажуть, в╕д природи - в╕д╕рви, та викинь. У мене внучка, Над╕йка, так вона з ц╕╓ю ╤рочкою не те, що дружить - дружити з ╤ркою я онучц╕ суворо заборонила - а так вони сп╕лкуються м╕ж собою, однол╕тки ж. Так Над╕йка якось розпов╕дала, ще як вони до школи ходили, що ╤рочка ця Федорчукова, все хвалилася, що, мовляв, для не╖ найб╕льшим прикладом серед ус╕х ж╕нок, найб╕льшим, як же це вона сказала, - задумалась вона, - ╕ден... якось?...

- Може, ╕деалом? - п╕дказав Серг╕й.

- Так, так, точно, ╕деалом! Найб╕льшим ╕деалом, казала наша ╤рочка, для не╖ була рос╕йська ╕мператриця Катерина Друга, або, як ╖╖ ще називали Катерина Велика.

- А чому ж так, вона не пояснювала?

- Так отож, отож, в тому то й р╕ч, - п╕дняла вказ╕вний палець бабуся. - Каже, що, мовляв, ота сама Катерина була простою якоюсь третьосортною, задрипаною, н╕кчемною н╕мецькою принцескою, як╕й наче б то в житт╕ н╕чого особливого й не св╕тило, але як╕й вдалося вийти зам╕ж аж за ╕мператора Рос╕╖ й завести при цьому соб╕ ще при живому чолов╕ков╕ коханц╕в. Пот╕м, каже, ця Катерина намовила сво╖х коханц╕в, як╕ до того були ще й братами, вбити свого чолов╕ка-╕мператора. Коли ж ╖╖ коханц╕ вбили таки ╖╖ чолов╕ка, то Катерина сама стала рос╕йською ╕мператрицею Катериною Другою ╕ тод╕ вже пустилася на вс╕ заставки: не було, казала ╤рочка, тако╖ найзлочинн╕шо╖ примхи, найп╕дл╕шо╖ забаганки, не було тако╖ найнеприродн╕шо╖ пристраст╕, не було тако╖ найзбочен╕шо╖ вигадки для погамування тваринно╖ плотсько╖ х╕т╕, не було, одне слово, тако╖ бридко╖ гидоти, яко╖ б не вчинила ця ╕мператриця Катерина. А дал╕ ╤рочка ще розпов╕дала про вс╕ т╕ огидн╕ способи, якими Катерина Друга совокуплялася як з людьми, так ╕ з тваринами, тьху, тьху, тьху, прости, Господи, - перехрестилась бабця. - А тод╕ наша ╤рочка й каже таке, що от, бачите, ця ╕мператриця була по сут╕ сво╖й г╕рше за всяку проститутку й злочинницю, а в Рос╕╖ ╖╖ вважають найдостойн╕шою з достойних ж╕нок, ставлять ╖й пам"ятники, називають Катериною Великою. Б╕льше того, ╤рочка наша ще й додавала, що в Рос╕╖ тих час╕в ╕мператори були до того ж ще й оф╕ц╕йними оч╕льниками церкви, так що Катерина Велика була до всього ще й главою Рос╕йсько╖ Православно╖ церкви, а отже тим самим ╕мператриця Катерина була майже оф╕ц╕йною святою. ╤ похвалялась тод╕ ╤ра, що й соб╕ буде в житт╕ насл╕дувати в усьому оцю саму рос╕йську ╕мператрицю Катерину Другу, тобто не буде такого, з огляду на закони держави й людську пристойн╕сть, найжахлив╕шого злочину й найогидн╕шого гр╕ха, на який би ╤ра, як ╕ ╕мператриця Катерина, не зважилась би заради угамування сво╖х бажань, ╕ при цьому ╤ра, бачите, буде вважати себе, такою ж Великою ╕ святою, як ╕ Катерина Друга! От так от! Отака от ╤рочка, - розвела вона руками.

- Так, д╕йсно, - задумано похитав головою Серг╕й, - ц╕ла ф╕лософ╕я. Небезпечна, дуже небезпечна ф╕лософ╕я. Ц╕ла сум╕ш, тут тоб╕ й Н╕цше, ╕ Фрейд, ╕ Афрод╕та в обн╕мку з Нероном, ╕ ниц╕сть ╕мперсько╖ велич╕, ╕ все, що хочеш... Дуже небезпечна ф╕лософ╕я.

- От, от, ╕ я ж казала сво╖й внучц╕ Над╕йц╕, що ця ╤рочка дуже погана, дуже небезпечна людина, казала, щоб трималась Над╕йка якнайдал╕ в╕д ╤рки Федорчук. Та де там, вс╕ ще в школ╕ за нею табуном ходили: що д╕вчата дивились на не╖, як заг╕пнотизован╕ й кожне ╖╖ слово ловили, що хлопц╕ за нею, як зачарован╕ б╕гали готов╕ заради ╖╖ посм╕шки на все. А вона ж, ╤рочка наша, тих хлопц╕в м╕няла, як т╕ рукавички, а то й з двома ╕ з трьома одночасно зустр╕чалась, та ще як зустр╕чалась - аборт╕в тих вже ст╕льки переробила, що не дай Бог! А останн╕й аборт, коли л╕кар╕ сказали, що вже якщо зробити й за цим разом аборт, то навряд чи п╕сля цього ╤ра наша колись зможе стати мат╕р"ю, так Семен Павлович уже тод╕ вс╕ма правдами й неправдами напол╕г, дом╕гся, примусив ╤ру не робити цього аборту. ╤ як вона вже народила хлопчика, то радост╕ Семена не було меж - забрав в╕н новонародженого в╕д ╤ри, бо ╖й байдуже було до т╕╓╖ дитини, ╕ в╕ддав цього хлопчика одн╕й годувальниц╕, що теж тод╕ якраз народила - гарн╕й ж╕нц╕ в╕ддав, щоб та ходила за немовлям, годувала його сво╖м молоком, благо молока в не╖ вдосталь було ╕ для свого хлопчика ╕ для маленького Федорчука. Дуже, дуже радий був Семен з народження свого онучка, Богданчиком його назвали, зараз п╕дроста╓ в╕н десь у дуже дорогому панс╕он╕. А ╤рочц╕ наш╕й - як з гуся вода, вона, мабуть, вже й забула про свого синочка ╕ гуля╓ соб╕ нал╕во й направо, як ╕ завжди.

- Так, справд╕, - з г╕ркотою в голос╕ промовив Серг╕й, - небезпечна, дуже небезпечна людина ця ╤рочка. Нав╕ть набагато небезпечн╕ша, ан╕ж я соб╕ м╕г уявити. Вигляда╓ так, що й справд╕ наша ╤рочка ╓ г╕дною наступницею й посл╕довницею рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Велико╖: вони д╕йсно варт╕ одне одного - кумир ╕ ╖╖ прихильниця.

- Оце так╕, бач, доводиться розмови вести б╕ля храму Божого. Та ще, якось воно, - трохи аж розгублено, звертаючись не ст╕льки до Серг╕я, а наче до якогось в╕дсутнього св╕дка ╖хньо╖ розмови, продовжила бабуся, - як би це сказати, д╕вчинка ж, наша ╤ра, хоч би вже хлопець був, то воно ще якось би, а так...

- Ну то й що, - з ноткою ф╕лософсько╖ печал╕ в╕дпов╕в Серг╕й, - була б наша ╤ра хлопцем, то в цього хлопця зам╕сть рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Друго╖ кумиром ╕ ╕деалом був би рос╕йський ╕мператор Петро Перший. А Петро Перший, на додачу до вс╕х досто╖нств сво╓╖ колеги Катерини Друго╖, був ще й жахливим богоненависником, страшенно не любив священик╕в ╕ ченц╕в, зате дуже любив сам особисто власноруч катувати людей, до реч╕ й свого р╕дного сина закатував до смерт╕, зокрема й за те, що той, на в╕дм╕ну в╕д свого батька, був людиною глибоко в╕руючою. А ставлять пам"ятники, шанують ╕ поклоняються в Рос╕╖ Петру Першому не менше, а нав╕ть б╕льше н╕ж Катерин╕ Друг╕й - на Петра Першого там просто моляться. Та й, будучи рос╕йським ╕мператором, Петро Перший також очолював Рос╕йську Православну Церкву. Так╕ от, як бачите, вони - кумири й ╕деали. От т╕льки, - в╕н ненадовго задумався. - От т╕льки жаль Гриню - Гриню наша ╤рочка теж використа╓ й викине на см╕тник, як останню ганч╕рку...

- Що, що? - не зрозум╕ла бабуся останн╕х сл╕в Серг╕я. - Який Гриня? Про що це ти?

- Та це я так, про сво╓. Не зважайте, бабуню.

- Господи Боже, прости нам гр╕хи наш╕, - т╕льки й спромоглася промовити, перехрестившись, старенька.

9.

Попрощавшись ╕ перехрестившись на храм, десь, мабуть, оп╕вноч╕ Галина ╤ван╕вна п╕шла соб╕ й залишила Серг╕я п╕д церквою на самот╕. Болюч╕ роздуми ще на якийсь час тримали його на лав╕ б╕ля храму, але не довго - все ж таки ходити було дещо легше, ан╕ж просто пасивно сид╕ти, перемелюючи в соб╕ болюч╕ думки й почуття, простий ф╕зичний рух все ж якось, хоч ╕ не зовс╕м, але ж хоч трохи розв╕ював страждання.

Серг╕й п╕дв╕вся й п╕шов. Куди? Кудись. Чи довго в╕н ходив? Хто ж його зна╓. Серг╕й довго блукав якимись околицями, перел╕сками, його знову хльоскало по обличчю г╕лками, чого в╕н знову не пом╕чав. Ще б пак, ще вчора в╕н твердо стояв на ногах, ╕ враз ╕з-п╕д нього вибили опору. Вибили митт╓во й безжально. Н╕, позбувшись опори, в╕н зовс╕м не в╕дчув, що в╕н пада╓ вниз, адже для цього принаймн╕ треба було б знати, де в╕н, цей низ, який повинен би бути напроти верху, але Серг╕й уже не знав, не в╕дчував, де низ, де верх, де б╕к... В╕н н╕би нерухомо завис у вакуум╕. Звичайно, можливо Серг╕й ╕ падав униз, можливо в╕н лет╕в уверх, або ж рухався вперед чи назад, можливо, - але ж у тому безпов╕тряному, безжитт╓вому, знеречевленому вакуум╕ в╕дчаю, в якому в╕н раптом опинився, стан руху був абсолютно тотожний стану спокою: в╕н н╕би завис, точн╕ше наче розчинився у цьому мертвотному безмежному вакуум╕ болю й страждання.

1 ... 67 68 69 70 71 ... 76 ВПЕРЕД
Комментариев (0)
×