Діти капітана Гранта (др. перевод) - Ве́рн Жу́ль Ґабріе́ль

Учений-географ після своїх героїчних подвигів набув славнозвісності. Його неуважність викликала захват у світських колах Шотландії. Паганеля навперебивки запрошували, і він навіть не встигав відповідати на всі ці люб’язні зазовини.

Саме тоді одна мила тридцятирічна дівчина, ніхто інша як кузинка майора Мак-Наббса, особа дещо неврівноважена, але добра й досі ще вродлива, закохалася в дивака-географа й запропонувала йому свою руку. В руці місс Арабелли був мільйон, але розмов про це уникали.

Паганель не був байдужий до ніжних почуттів міс Арабелли, однак він не наважувався їй освідчитися.

За посередника між цими двома серцями, створеними одне для одного, став майор. Він якось сказав ученому: одруження - то остання неуважність, що її він може собі дозволити.

Паганель страшенно бентежився і - дивна річ! - чомусь ніяк не міг спромогтися на останнє рішуче слово.

- Невже міс Арабелла вам не подобається? - спитав його Мак-Наббс.

- О, майоре, вона чарівна! - вигукнув Паганель. - Навіть надто чарівна! Правду кажучи, вона подобалась би мені ще більше, якби цих чар міс Арабелла мала менше. Я волів би бачити в ній хоч єдину ваду.

- Не турбуйтесь, - мовив майор. - Є в неї вади, і не одна. Навіть найдосконаліша жінка їх має. Ну що ж, Паганелю, надумалися?

- Я не смію, - відповів Паганель.

- Але скажіть, мій вчений друже, чому ви вагаєтесь?

- Я не гідний міс Арабелли, - щоразу відповідав географ.

На тому він і стояв.

Та одного разу непогамовний майор загнав його в тісний кут, і географ нарешті звірив йому свою таємницю, що дуже придалась би поліції, якби їй знадобились будь-коли особисті прикмети вченого.

- Он воно що! - вигукнув майор.

- Це справді так, на жаль, - ствердив Паганель.

- Але це анічогісінько не важить, мій шановний друже.

- Ви так гадаєте?

- Я певен цього. Навпаки, так ви ще оригінальніший. Це додаток до ваших особистих заслуг. Ви саме та, ні до кого в світі не подібна людина, про яку завжди мріяла міс Арабелла!

І майор, зберігаючи незворушну серйозність, пішов, залишивши Паганеля в невимовній тривозі.

Між майором і міс Арабеллою відбулася коротка розмова.

За два тижні по тому в Малькольм-Каслі відсвяткували пишне бучне весілля.

Паганель був чудовий, хоч і застебнутий на всі ґудзики, міс Арабелла - невимовно гарна.

Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.

Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце.

Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Вчений боявся, щоб Географічне товариство в особі свого татуйованого секретаря не зазнало кпин та глузування з боку карикатуристів та газетних дотепників.

Повернення Гаррі Гранта до Шотландії було урочисто відзначено, як подію національної ваги, і капітан зажив слави найпопулярнішої людини в Старій Каледонії. Його син Роберт став моряком, як він сам, як капітан Джон, і, за допомогою Гленарвана, сподівається здійснити батькову мрію: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.